РОЗДІЛ 2
СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА ОПИСІВ ПРИРОДИ
В АНГЛІЙСЬКОМУ РОМАНІ ХVІІІ - ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
2.1 Характеристика когнітивної синтаксичної моделі опису природи в англійському романі XVIII - початку XX століття та загальні положення досліджуваної проблематики
Якщо друга половина ХХ століття була періодом активізації синтаксичних студій у вітчизняному мовознавстві, то наприкінці століття інтерес дещо зменшився, що можна пояснити переміщенням уваги науковців до когнітивного моделювання структур знань, у тому числі й синтаксичних. Проте транспонування напрацювань когнітивної науки на текстово-дискурсні дослідження привело до необхідності повернення до теоретичних постулатів і практичних результатів синтаксичної галузі на новому витку лінгвістичних знань [147, 52]. Когнітивний простір дискурсу художнього твору представлено його інформаційним простором, основною одиницею якого є текст. Існує багато дефініцій поняття "текст" внаслідок різних підходів і напрямів вивчення цього явища, його функціонально-жанрового й стилістичного багатоманіття. Виходячи з його визначення як цілісної семіотичної форми психомовленнєвомислительної людської діяльності, концептуально й структурно організованої, слугуючої прагматично керованим посередником комунікації [146, 32; 190, 83] та носія інформації [12, 30], актуальною стає проблема дослідження концептуального змісту художнього тексту.
При такому наближенні когнітивної й текстової лінгвістики визначенням дискурсної текстолінгвістики є "наука, яка передусім досліджує дискурс комунікативних актів, наявність у цих актах когезійних зв'язків на різних мовних рівнях, а також, що особливо важливо, зв'язків мовних структур із категоріями екстрамовного змісту" [105: 61, 66]. Отож, сучасна лінгвістика грунтується на двох поглядах на текст - як на ототожнення з процесом спілкування [14, 210, 212 та ін.], так і на результат спілкування [17, 174, 177, 201, 209, 227 та ін.]. Провідним у вивченні комунікативної структури тексту передбачається вияв ряду ознак на понятійно-категоріальному рівні та їхньої залежності від системних зв'язків, тобто спостереження за єдиним складно-організованим комплексом, виконуючим завдання спілкування [14, 26, 27, 33, 36, 43, 56, 79, 73, 80, 86 та ін.]. У рамках синтактикоцентричного підходу до тексту, який виділявся в "граматику тексту" середини 1960х - 1970х років, центральним стало поняття ієрархії структур. Членування як властивість тексту отримує статус текстової категорії в працях І. Гальперіна та має, з одного боку, суб'єктивну природу, оскільки завжди інтенціональне (запрограмоване письменником) та екстенсіональне (осмислене читачем). Із другого боку, воно об'єктивно зумовлено необхідністю відображення впорядкованої будови світу.
І. Гальперін виділив прагматичну й структурно-пізнавальну основи членування, а також його два типи: об'ємно-прагматичне й контекстно-варіантне [53: 4, 57, 52]. До першого типу він відносить членування тексту на книги, розділи, підрозділи, абзаци та надфразові єдності (НФЄ), до другого - наступні КМФ: мову автора, оповідь, опис, міркування, чужу мову, діалог, цитування й невласну-пряму мову [53, 52]. В. Лукін, уважаючи художній текст найскладнішим типом тексту, рекомендує проводити дослідження від простого до складного, яке лежить у глибинах змісту [122, 6]. Такий підхід до тексту не розкриває його своєрідності як явища відмінного від висловлювання. Тому Р. де Боґранд наголошує на дифузності семантики й прагматики тексту [185, 118]. Ураховуючи те, що текст є вищою одиницею дискурсу, хочемо внести декілька уточнень. Етимологія слова "дискурс" та його відношення з текстом передбачають зв'язність [39, 218], тому основним завданням стає вияв взаємозв'язку трьох вимірів тексту: семантичного, синтагматичного й прагматичного. Структурно-смислове членування тексту пов'язане із семантичним розгортанням змісту художнього твору. У практиці філологічних досліджень форма тексту передбачається діалектично співвіднесеною зі змістовними компонентами (І. Арнольд, М. Бахтін, В. Виноградов, І. Гальперін, О. Москальська, З. Тураєва, Л. Щерба та ін.). Н. Хомський надає пріоритет вивченню синтаксису як основі лінгвістичних досліджень, однак обмежується проблемами сприйняття й породження пропозицій (речень), а не висловлювань. У лінгвістичній герменевтиці значна роль відводиться інтерпретатору як учаснику герменевтичної розмови [49, 359].
Основною мінімальною складовою тексту І. Гальперін уважає надфразову єдність, об'єднуючу ряд речень [54, 67]. Якщо на початковому етапі досліджень лінгвістики тексту під текстом розуміли насамперед синтаксичну одиницю, яка складається з ряду структурно і семантично об'єднаних речень, тобто надфразових єдностей, а наприкінці 40х років минулого століття виділялось два об'єкти: макро та мікротекст [5; 44; 153; 158: 17-19 та ін.], то сьогодні ми виходимо із дефініції дискурсу, що "це - переважно текст, письмовий чи усний, або акт усної комунікації, об'єднаний послідовною логічною будовою і мовними зв'язками локального і глобального змісту з метою реалізації певної інформативної людинознавчої чи суспільствознавчої прагматики" [105, 62]. Отож, текст, як одна з основних одиниць дискурсу, належить до лінгвального та позалінгвального світу в єдності їхніх взаємовідносин. Тобто, текст - не лише предмет обговорення науковців із різних галузей гуманітарних знань, але й один зі способів передачі людської комунікації. Відповідно, об'єктами вивчення сучасної лінгвістики тексту є дискурсознавчі категорії: текст розглядається з урахуванням дискурсних ознак і стратегій, а основою тексту вважаються три ієрархічно організованих компоненти: концепт, пропозицію та абзац [64, 34]. Хоча смисл тексту є відносно необмеженим, зробимо спробу виявити його суттєві складові компоненти. Розгляд семантичної структури висуває проблему сегментації змісту тексту, а для класифікації одиниці інформації дослідники пропонують розмаїті терміни. Традиційна граматика починала аналіз від опису найпростіших зву
- Київ+380960830922