РОЗДІЛ 2
ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ СИСТЕМ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ УКРАЇНИ ТА ПОЛЬЩІ
2.1. Еволюція систем професійної підготовки соціального педагога
в Україні та Польщі
Становлення перших елементів систем професійної підготовки соціального педагога в Україні та Польщі ХХ ст. з їх продальшим структуруванням у цілісну систему зумовлено соціокультурними процесами й організаційно-педагогічними змінами, впливами і новаціями. Елементи систем професійної підготовки соціального педагога виникали, зникали і трансформувалися як спеціалізації, курси перепідготовки, окремі лекційні курси. Їх виникнення було відповіддю на послуги соціально-педагогічного характеру, яких потребували діти і молодь. Структурування систем як цілісних значною мірою гальмувалося існуючими структурами - традицією доручати соціально-педагогічну роботу вчителям, вихователям тощо. Аналіз елементів системи професійної підготовки у їх еволюції потребує вивчення всієї сфери соціально-педагогічної діяльності, яку виконували широке коло педагогічних фахівців в Україні та Польщі. Це дасть змогу:
* порівняти площину соціально-педагогічної діяльності в обох країнах;
* виявити елементи системи професійної підготовки соціального педагога в моменти їх природного виникнення, видозмін, відсіювання зайвого - в існуючих варіантах, спробах, функціональному насиченні;
* простежити втручання зовнішніх соціальних систем і структур у природні процеси розгортання сфери соціально-педагогічних послуг та наслідки, до яких воно приводило: подальше структурування й формування цілісної системи професійної підготовки нового фахівця або ж гальмування внутрішніх тенденцій еволюції нової системи.
Щоб порівняти середовища еволюції елементів досліджуваних систем, проаналізуємо соціально-педагогічну роботу суб'єктів виховної діяльності як у середовищі школи, так і поза ним. Розглянемо сучасне трактування професійних функцій соціального педагога.
Дослідники виділяють різну кількість функцій соціального педагога. Зокрема, Л. Міщик - організаторську, попереджувально-профілактичну, охоронно-захисну, організаційно-комунікативну; А. Капська - діагностичну, прогностичну, посередницьку, корекційно-реабілітаційну, охоронно-захисну, запобіжно-профілактичну, евристичну. В. Сидоров - виокремлює два класи функцій соціального працівника: базисні (діагностичну, прогностичну, перетворювальну) та спеціальні (комунікативну, організаторську, правозахисну, привентивну, психотерапевтичну, рекламно-пропагандистську, соціально-медичну, соціально-педагогічну, соціально-економічну). Згідно з кваліфікаційною характеристикою зі спеціальності "Соціальна педагогіка" (Україна) можемо виділити такі функції соціального педагога: діагностичну, прогностичну, посередницьку, корекційно-реабілітаційну, охоронно-захисну, запобіжно-профілактичну, евристичну, організаторську, організаційно-комунікативну.
У Польщі службові функції соціальної педагогіки належать до виховуючо-опікунських і освітніх, що мають діагностично-прогностичний, компенсаційний, корекційний, профілактичний, терапевтичний характер. У спрямованості соціально-педагогічних підходів у Польщі важливе значення надається інтегрованій виховуючо-опікунській і культурно-творчій діяльності родини, школи, суспільних організацій, костелів, закладів праці.
Педагогічна наука вважає апріорним твердження, що у становленні особистості головну роль відіграють освітньо-виховні заклади. Однак будь-яка школа, будучи багато років відмежованою від інших виховних інститутів, не може гарантувати ефективного підходу до формування особистості без активної взаємодії з різними структурами (позашкільні заклади, громадські організації). Головне завдання школи (згідно із Законом України "Про освіту") полягає у забезпеченні всебічного розвитку дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудової підготовки, професійного самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення [50].
Проаналізуємо відповідно доцих завдань діяльність педагогічних працівників у школі в Україні середини і другої половини ХХ століття, коли соціально-педагогічна робота в школі, як ми дотично згадували у підрозділі 1.3, була поділена між такими суб'єктами виховної діяльності: класні керівники, вожаті, організатори позакласної та позашкільної виховної роботи, бібліотекарі. Простежимо зміни у спрямованості посадових обов'язків соціально-педагогічної діяльності класного керівника від початку заснування інституту класних керівників.
Історія становлення інституту класних керівників (груповодів) у радянській школі сягає 1931 року, коли Наркомпрос РРФСР затвердив першу "Інструкцію груповода ФЗМ і ШКМ" [24, с. 11; 25]. В Українській РСР офіційне введення посади класного керівника відбулося у вересні 1935 р., що мало сприяти (на думку авторів посібника) згуртуванню учнівських колективів [66, с. 10]. До того прототипом класного керівника були класні опікуни, класні дами тощо. Як свідчать дослідження [149], у школах Західної України на одного з педагогів покладалися обов'язки класного опікуна: розвиток учнівського самоврядування, організація виховних заходів, розподіл обов'язків між учнями, консультування підлітків з питань організації їхнього життя поза школою, залучення батьків до виховної роботи, організація харчування дітей з малозабезпечених сімей. Отже, крім професійної (як вчителя) навчальної класний опікун виконував організаційні, комунікативні й деякі соціально-опікунські функції.
Протягом 30-х років ХХ ст. науковці, практики шукали варіанти (груповодство, наставництво) і різні підходи до функціонального розширення виховного інституту класного керівництва. Згодом в багатьох школах з'явилися груповий керівник-організатор навчально-виховної роботи, особливо із значним контингентом учнів, а також були с