РОЗДІЛ 2
СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПРИВАТНО-СПІЛЬНИХ
АГРОФОРМУВАНЬ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ
2.1. Економічні передумови формування приватно-спільних підприємств в сільському господарстві України
В радянські часи, як вже зазначалось, за аксіому приймалось положення щодо безперечних переваг загальнонародної власності й функціонуючих на її засадах державних і колективних господарств в аграрному виробництві. З самого початку аграрної реформи більшість дослідників зайняли протилежну позицію і піддали гострій критиці існуючу в радянські часи модель аграрної економіки. Зокрема, академік НАН І.І. Лукінов зазначав, що аграрна сфера України, була найменше економічно захищеною протягом усієї історії колишнього СРСР. За часів радянської влади сільське господарство однобічно виконувало функції постійного інвестиційного донора загальноекономічного розвитку країни. Селяни виконували обов'язкові поставки натуральної продукції державі за заготівельними цінами, які не відшкодовували навіть четвертої частини виробничих витрат (собівартості продукції). Це були суто символічні ціни, що не мали нічого спільного з цінами, які тоді складалися на колгоспних ринках, не говорячи вже про кон'юнктуру цін світових ринків. Натуроплата за роботи МТС, що виконувались ними у колгоспах, значно перевищувала їх реальну вартість. Це була свого роду система натурального оброку, який сплачувався державі колгоспами і радгоспами, політики прямої експлуатації селянства. Навіть після реорганізації МТС і введення єдиних державних закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію, вони не відповідали необхідній паритетності, не приносили товаровиробникам надійних і сталих доходів. Сільськогосподарське виробництво залишалося низькодоходною або збитковою сферою, за винятком окремих сільськогосподарських продуктів[60, с.48].
Образно кажучи, одноколірне бачення економічних явищ є некоректним і не сприяє їх повній оцінці. Вона може бути дана лише за системного підходу. Безперечно такий підхід потребує спеціального дослідження. В роботі коротко викладена сутність аграрної моделі економіки, яка функціонувала в Україні, у складі колишнього СРСР. При цьому скористуємося змістом поняття модель економіки, яке вже визначалося у вітчизняних літературних джерелах, зокрема таких учених як Мельник Л.Ю., Корецький М.Х., Карпенко А.М. [74], Мельник Л.Ю. , Макаренко П.М. [87], Мочерний С. [99], Черняк В. [168].
Узагальнюючи їх визначення, сформуємо зміст тієї чи іншої моделі економіки взагалі, і аграрної зокрема. "Модель економіки" або "Економічна модель" у словесно-описовому значенні (вербальна модель - від лат. verbalis - усний, словесний) є відтворення існуючої системи економіки за певними ознаками. Іншими словами, йдеться про виділення і опис у системі економічних відносин головних її ознак, якими є:
- форми власності та господарювання, їх структура та взаємозв'язок;
- механізми, що регулюють економіку та її співвідношення;
- місце і роль економічної політики держави.
Виходячи з цих критеріїв визначимо коротко суть моделі аграрної сфери економіки радянських часів.
Форми власності та господарювання. Нерідко їх сутність визначається як тотально одержавлена. Ринкова трансформація і ринкова економіка, зазначає П.Т. Саблук, - передбачає "... формування багатоукладної економіки замість існуючої раніше одноукладної, заснована на монопольній державній власності." [139, c.7 ]
В соціально-економічній літературі в свою чергу поняття "уклад" тлумачиться по-різному. Але у більшості випадків за укладоформуючу ознаку беруть форму власності і функціонуючі на її засадах форми господарювання. Дійсно, у виробничому аспекті усі сфери радянської економіки, окрім аграрної були державними, тобто держава була монопольним власником виробничих ресурсів, а відповідно, монопольно здійснювала усі функції власника: володіння, користування, розпорядження, привласнення і розподіл результатів виробництва. Водночас тільки в аграрному секторі економіки і в радянські часи функціонували три форми власності й відповідні їм форми господарювання:
- приватна - особисті підсобні господарства ;
- кооперативно-колгоспна - колгоспи;
- державна - радгоспи.
За таким показником як валова продукція сільського господарства в кінці 90-х років ХХ ст. в радгоспах вироблялося її лише 21% , а в приватному секторі біля 30%. Інша справа, що суспільний сектор (колгоспи і радгоспи) був одержавленим з точки зору вирішення головних питань усякого виробництва: що, як, скільки і для кого виробляти. Їх вирішувала переважно держава, хоча держгоспи і колгоспи мали певну виробничу (передусім оперативну) самостійність. І напевне, самим головним, щодо сільського господарства є те, що тут впродовж усіх років радянської влади функціонував "приватний сектор", який був представлений "особистими підсобними господарствами" (ОПГ). Офіційно його ніхто приватним не називав. Вважалось, що цей сектор відноситься до типу домогосподарств і безпосередньо є не сферою виробництва, а особистого споживання. Раніше нами зазначалась тотожність понять "особистий", "приватний". Відносно сфери функціонування ОПГ - виробниче чи особисте споживання, то ми розділяємо наступну точку зору з цього питання.
У сфері особистого споживання не виробляються, а лише споживаються життєві блага, за рахунок чого задовольняються різноманітні потреби людей. Коли використовується поняття господарство, то йдеться про економічно функціонуючу первинну виробничу ланку, в якій створюються певні блага, тобто здійснюється трансформація виробничих ресурсів у блага, які придатні для виробничого або особистого споживання. Термін "особисте підсобне господарство" завжди стосувався переважно натуральних господарств або дрібно-бізнесових господарств населення як фізичних осіб [82, c. 119-120].
Відносно поняття "підсобний", то воно тотожне змісту " не головний", "другорядний", "допоміжний", у крайньому разі, те, що не має вирішального значення. Напевне, це не зовсім пі