РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ ЄДИНОГО ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ ЯК ІНТЕГРАТИВНОЇ СИСТЕМИ
Провідним методологічним інструментарієм дисертації є фундаментальні дослідницькі засади наукового аналізу - принципи об'єктивності, системності, цілісності, єдності історичного та логічного, детермінізму, розвитку і взаємозв'язку. Дотримання принципу об'єктивності призвело до використання різних статистичних та інформаційних даних, державної законодавчої бази, матеріалів міжнародних та вітчизняних наукових конференцій, результатів соціологічних досліджень.
Як було припущено раніше, ЄОП є соціальна система із притаманними їй системними якостями, то це дозволяє застосовувати системний підхід. Системний підхід передбачає виділення певного системоутворюючого параметру. Обов'язковим для системного підходу є вирішення проблеми визначення властивостей цілого на основі властивостей елементів, а також властивостей елементів на основі характеристик цілого. Крім цього системний підхід ураховує зв'язки і відносини системи з оточенням, оскільки системи завжди знаходиться у певному середовищі [1,2,3:628-629]. Згідно з цим досліджується та з'ясовується системоутворюючий ЄОП параметр (у другому розділі), визначаємо властивості цілого на основі властивостей елементів, а також властивостей елементів на основі характеристик цілого та властивостей елементів на основі характеристик цілого (у третьому розділі).
Обґрунтовуючи необхідність подальшого застосування інституційного підходу, можна відмітити, що в межах інституційного підходу, ЄОП виступає як взаємодія соціальних груп і суспільностей, певним чином організована для досягнення цілей і виконання задач навчання, соціалізації, виховання, розвитку особи, професійної підготовки, задоволення потреб людей в сучасному світі.
Для позначення ЄОП в даній роботі застосовується термін "субінститут". Субінститут - це специфічний вид соціальних інститутів, відмінною рисою якого є його існування усередині інших інститутів. Інституційний підхід дозволяє звернутися до аналізу минулих станів явища з тим, щоб дослідити його генезис і динаміку. Він також має в своєму розпорядженні розгорнену систему понять, що дозволяє описати місце явища в координатах даного суспільства, позначити його функціональні межі і дисфункціональні риси; співвіднести явище з тенденціями і перспективами даного суспільства, виявити ступінь його участі в них. Крім того, інституційний підхід розглядає ЄОП як елемент системи суспільних відносин, взаємодіючий з іншими її елементами, а системний підхід характеризує освіту як таку, поза цим зв'язком, як певну автономну структурно-цілісну єдність.
Теоретико-методологічними засадами дослідження є праці вітчизняних і зарубіжних філософів, соціологів, політологів, правознавців, фахівців у галузі методології науки, соціальної філософії та суспільної практики: А.Н. Авер'янова, І.Д. Андреєва, П.К. Анохіна, В.Г. Афанасьєва,
І.В. Блауберга, М. Вебера, О.І. Генісаретського, С.Г. Кірдіной, В.М. Розіна, В.Н.Садовського, Г. Спенсера, А.І. Уйомова, А.Ю. Цофнаса,
Г.П. Щедровицького.
2.1. Інституційний аналіз ЄОП
Як було відзначено у попередньому параграфі, дослідження зачіпає не тільки поняття ЄОП, а також споріднених із поняттям ЄОП понять, що мають значення та проблеми які стоять за цими поняттями. Тому у подальшому розгляді проблеми буде приділятись увага тому, яке місце в суспільній свідомості займає проблема ЄОП, а також буде брати до уваги присутність в аналізованому інформаційному масиві згадувань про освітній простір, світовий освітній простір, Європейській освітній простір, міжнародний освітній простір, ЄОП СНД, Європейську Зону вищої освіти, як такі що фіксують, хоча і частково (під різними кутами зору вирішуючи різні аспекти проблеми трансформування на глобальному рівні системи освіти), зміст поняття ЄОП.
Усвідомлення потреби в нових методологічних схемах аналізу суспільства характерне сьогодні для більшості галузей соціальних наук. Розповсюдження інституційного підходу є сьогодні типовим для більшості областей гуманітарного знання. Інститути, що були раніше переважно об'єктом дослідження правознавців і соціологів, стали предметом також і економічної науки, антропології, політології і т. д [158-172].
Взагалі, проблема інституціоналізації нових світових тенденцій в розвитку змісту і форм освіти виявилася на початку 70-х років XX століття, ці соціальні імперативи відобразили рух суспільства до інформаційного. Відбувається перехід: від техногенної до антропогенної цивілізації. Виникають і інші принципи соціалізації особи. Освіта ж завжди - це "дзеркало" соціальних і інших відносин, об'єктивно існуючих в суспільстві. Інституціоналізація в освіті, тобто установа яких-небудь нових суспільних інститутів, правове і організаційне закріплення тих або інших суспільних відносин, виразилася в достатньо відчутному різноманітті форм, наприклад, форми відкритої освіти, дистанційної освіти.
За визначеною Т. Парсонсом класифікацією інститутів [169:407-408], ЄОП є інтегруючим інститутом, який орієнтований, перш за все, на регуляцію відносин індивідів з метою уникнути конфліктів або добитися позитивної кооперації. Позитивність такого підходу полягає в можливості розкриття змін в будь-якій частині соціальної системи з погляду їх взаємозалежності у всій системі як цілому.
З іншого боку, інститути розглядаються як явища і загальніші, і вищого порядку, а саме, як регулятори суспільних явищ. Відбувається усвідомлення ролі інститутів в розвитку суспільних систем, що демонструють прагнення дістатися до інституціоналізованого ядра сучасних суспільств з тим, щоб пояснити різноманіття соціальних процесів, що відбуваються в різних країнах, глибше осмислити історію і перспективи суспільного розвитку [163].
Д. Норт [170] визначає соціальні інститути як сукупність правил і норм, котрі люди накладають на свої відносини, визначаючи, таким чином, стимули і механізми контрол