РОЗДІЛ 2.
Кооперативне самоврядування українського селянства в доколгоспний період
Перші кооперативні сільськогосподарські об’єднання селянства почали з’являтися
в Україні невдовзі після відміни кріпосного права. Так вже в 1869 році в місті
Гадячі на Полтавщині розпочало роботу ощадно-позичкове товариство. Його
статутом передбачалось ведення різноманітних фінансових операцій по сприянню
економічному розвиткові селянських господарств.
Та довгий час розвиток кооперативного руху на селі відбувався все ж дуже
повільно. Відсутність коштів, обмежене правове становище, постійні бюрократичні
перепони урядовців не давали можливості трудовому селянству розвинути
кооперативну роботу до реально відчутних розмірів. Не говорячи вже про
економічні передумови, розвиток кооперації на селі відчутно гальмувався з
політичних причин, царський уряд свідомо стримував розвиток кооперативних
об’єднань селянства, остерігаючись реального демократизму кооперації.
Довгий час не лише офіційна влада, але й земства, більшість ліберальних діячів
зверхньо-поблажливо розглядали селянство лише як об’єкт опіки і цілого ряду
зумисних обмежень. Суттю такого підходу, якщо відкинути лицемірну фразеологію
було, – селянство це страшна і небезпечна сила. Для того, щоб воно не
пробудилося, його потрібно тримати некультурним, а отже і суцільно політично
несвідомим.
Лише в кінці 80-х років намітився процес пом’якшення урядової політики.
Економічна необхідність – потреба інтенсифікувати товарність дрібного
селянського господарства, як того вимагали інтереси торгового та промислового
капіталу, – змусили царський уряд в 1895 році прийняти законоположення, що
ліквідували ряд обмежень діяльності сільськогосподарської кооперації.
Це зміцнило правове становище кооперації, розширило її господарські можливості
надало селянським кооперативним товариствам право ведення посередницьких
операцій по організації кооперативного збуту сільськогосподарської продукції та
постачання селянства промисловими товарами виробничого призначення.
Незважаючи на в цілому позитивне значення цих кроків уряду, до революції 1905
року кооперація через безліч обмежень, застережень, чиновницько-бюрократичних
перепон так і залишалась досить екзотичним явищем, яке своєю появою завдячувало
лише добрій волі окремих ліберальних урядовців чи ентузіазму і
зверхнаполегливості самовідданих земських діячів.
Та з появою кооперативних організацій ситуація спочатку поволі, а потім все
інтенсивніше почала мінятися. Навіть в самих глухих селах з’являлися осередки
кооперативного життя.
Величезне, без всякого перебільшення, історичне значення розвитку
кооперативного руху на селі в першу чергу полягало в тому, довгий час
замовчуваному, але незважаючи ні на що, неспростовному факті, що саме широка
кооперація не «міська», не «споживча», а справді селянська за змістом роботи,
складом членів, пріоритетом завдань – масова організація власне і подолала
політичну індиферентність селянства яка з часів кріпацтва проявлялася в надії
селянства на якусь сторонню допомогу, на чиєсь керівництво, на чиюсь опіку.
З появою і розширенням мережі сільськогосподарських кооперативних організацій
які всіма без виключення сторонами свого життя були найтіснішим чином пов’язані
з самими суттєвими турботами селянства, серед нього починає активно
утверджуватись розуміння того, що далі жити огородившись лише повсякденними
економічними турботами власного господарства вже не можна.
В своєму повсякденному житті селянство постійно стикалося не лише з
економічним, але й з громадсько-політичними проблемами без вирішення яких не
можна було реалізувати і господарсько-економічні задуми. Саме це, повсякденна
кооперативна діяльність поволі, але невпинно прилучаючи все ширші кола
селянства до громадських акцій, була для нього найкращою школою громадського
змужніння.
Таке розуміння підкріплювалося безумовно і швидким розвитком товарно-ринкових
відносин, все більш активним переходом селянських господарств від переважно
натурального типу господарювання до переважно товарного, об’єктивна економічна
необхідність і зацікавленість в широкому використанню високопродуктивних
сільськогосподарських машин і механізмів, іншого сільськогосподарського
інвентарю, промислових товарів побутового призначення.
Все це сприяло розширенню традиційно досить обмеженого кола селянських
контактів з «позасільським світом» і об’єктивно посилювало потребу в захисті
його суттєвих економічних інтересів в незвично для нього динамічній, а головне
наповненій позаекономічними, чисто суб’єктивними факторами гостроконкурентній
сфері товарно-ринкових відносин.
Переконаність в тому, що власні інтереси потрібно захищати також і за допомогою
політичних засобів, що як ближні економічні так і стоячі за ними не менш
важливі суспільно-політичні проблеми необхідно упорядковувати не чекаючи
сторонньої допомоги все більш утверджується серед селянства.
В процесі повсякденних кооперативних турбот зростала свідомість селянства,
активізувалося сільське громадське життя.
Революція 1905 року розбурхала енергію широких селянських мас, пробудила
громадську свідомість, привернула увагу селянства до самодіяльності та
організації взаємодопомоги.
З цього часу кооперативний рух на селі почав швидко зростати.
Українська громадськість уявляючи кооперацію як рух широко демократичний
прагнула в повній мірі реалізувати її величезний творчий потенціал, цілком
обгрунтовано вважаючи його надзвичайно важливим і перспективним чинником не
лише економічного, але не в меншій мірі і суспільно-політичного та
культурно-освітнього життя.
Широка ор
- Київ+380960830922