РОЗДІЛ II
ФОРМУВАННЯ БЛАГОДІЙНОСТІ В ОСВІТЯНСЬКІЙ ГАЛУЗІ
ХАРКІВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ - НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТЬ
2.1. Вплив соціально-економічного розвитку суспільства на стан освіти і благодійності
Друга половина XIX - початок XX століть знаменувалися в країні, і зокрема в українських губерніях у складі Російської імперії, розвитком товарно-грошових, ринкових відносин, періодом динамічного зростання економіки й формуванням цілісної системи освіти.
Демократичні реформи в Росії в 60-70-х роках XIX ст. створили передумови для виникнення благодійності у сфері освіти. Харківська губернія увійшла до числа тих українських губерній, де благодійність набула особливо важливого значення.
Розвиток ринкових відносин у другій половині XIX ст. об'єктивно вимагав кваліфікованих кадрів для зростання різних галузей народного господарства. Цю потребу уряд вимушений був врахувати у своїй освітянській політиці. Зростаючий клас підприємців виявляв зацікавленість у підвищенні освітнього рівня персоналу, що працював на їх підприємствах. Мати кваліфіковану робочу силу прагнули й аграрії, які намагалися пристосовуватися до нових умов господарювання. "Серед нас є дуже багато людей, - писалося від їх імені в журналі "Основа", - які ясно розуміють, що з розвитком освіти серед народу буде розвиватися промисловість, а це відповідно поліпшить землеробство ... і наші землі ... почнуть давати велику ренту" [65, с. 5].
Верхівка селянства поповнювала ряди буржуазії, що було яскраво продемонстровано в Харківській губернії, де селянська, за своїм походженням, верхівка підприємців зайняла командні висоти в цукровій промисловості. Яскравим прикладом може бути родина Харитоненків. Концентруючи великий фінансовий капітал, отриманий за рахунок промислової діяльності та торгівлі цукром, вони не цуралися й благодійності, зокрема, витрат на освіту.
Значне зростання фабрично-заводської промисловості, особливо в 80-90-і роки ХІХ ст., обумовило перетворення Харкова на великий промисловий центр.
Наприкінці ХІХ ст. Харківська губернія однозначно сприймалася в імперії як один з найбільш промислово розвинених регіонів. Швидкими темпами розвивалися машинобудівна і металообробна галузі: якщо загальна кількість фабрик і заводів у Харківській губернії з 1861 по 1899 р. виросла більш ніж в 3 рази, то число машинобудівних і металообробних збільшилося майже в 5 разів [236].
Лише в Харківській губернії були створені великі підприємства такі, як завод Пільстрема, пізніше Шиманського. З 1882 р. розпочав роботу первісток харківської великої промисловості - завод сільськогоспо-дарських знарядь виробництва акціонерного товариства Гельферих-Саде [150, арк. 8, 12]. Крім сільськогосподарських машин і станків, цей завод виготовляв парові казани, а починаючи з 1913 р. - двигуни внутрішнього згоряння [150, арк. 85].
Хоча питома вага машинобудівних заводів у Харківській губернії і не переважала інші підприємства, але саме ця галузь поставила регіон на особливе місце в державі, оскільки вона задовольняла потребу в паровозах і сільськогосподарських машинах численних замовників України і за її межами.
Більшість великих промислових підприємств належали іноземним власникам, наприклад, в Харківській губернії завод Горлях і Пульст належав голландському товариству, фон Дітмара - німецькому, а чимало інших машинобудівних і металообробних - змішаним акціонерним товариствам (Російсько-бельгійському і Російсько-французькому) [169, с. 50-51].
Прогресивні підприємці розуміли значення розвитку іноземного капіталу для економіки України і Росії. Так, у виступі, присвяченому 25-річчю Харківського Земельного банку, про що писали "Харківські губернські відомості" в 1896 р., видатний харківський підприємець і банкір О. К. Алчевський сказав: "Прихід іноземного капіталу, переважно бельгійського, знаменував нову еру в цьому краї. Цей різкий зліт промисловості викликає у декого сумнів, неначе іноземці захопили б цей край, але ці іноземці разом з капіталом принесли свій досвід і знання металургійної справи, якого, на жаль, немає поки у наших капіталістів і підприємців" [2].
Якщо в 60-80-і роки XIX ст. російська та українська промисловість розвивалася на основі запозичення й адаптації зарубіжної техніки, то на початку XX ст. вона у деяких галузях (паровозобудування, виробництво дизель-моторів) виходить на перші позиції в застосуванні науково-технічних новацій щодо серійного випуску. Грандіозний промисловий підйом останнього десятиріччя XIX ст. створив необхідні виробничі і психологічні передумови для емансипації технічної думки як Росії, так і України.
Саме рівень соціально-економічного розвитку Харківської губернії в період, що досліджується, значною мірою створив базу для широкого розвитку освіти й благодійності.
Генрі Форд-старший у своїй книзі "Моє життя, мої досягнення" писав: "Завдання підприємства виробляти для споживача, а не для наживи або спекуляції... Благополуччя виробника залежить у кінцевому результаті також і від користі, яку він приносить народу. Правда, деякий час він може вести свої справи непогано, обслуговуючи виключно себе. Але це недовго. Пожадливість до грошей - найвірніший засіб не домогтися грошей" [274, с. 16].
У Харківській губернії в 1895 р. нараховувалося 893 промислових підприємства. Серед них були підприємства фабрично-заводського типу, де працювало 25219 робітників. Загальний обсяг виробництва становив 66,3 млн крб [129, с. 9-10]. Освітній рівень робітників, що працювали на фабриках і заводах, був дуже низький, а виробництво вимагало грамотних фахівців на робочих місцях. Тому для вирішення цієї проблеми, тобто підвищення освітнього рівня робітників, на підприємствах відкривалися народні училища і школи. Відкриття цих навчальних закладів було пов'язане з прийняттям закону, який, з одного боку, зобов'язував власників підприємств відкривати однокласні навчальні заклади для початкового навчання малолітніх робітників, з іншого боку - став