РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ МОДЕЛІ МОРАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ТА СПРОБИ ЇЇ
ЗАПРОВАДЖЕННЯ СЕРЕД ЧЛЕНІВ БІЛЬШОВИЦЬКОЇ ПАРТІЇ
2.1. Становлення поглядів на етику комуніста
Поняття “мораль” в перекладі із латинської мови означає “звичаї, поведінка”
[628, с. 387]. Головною ознакою пролетарської моралі стала її класова
корисність. “Наша мораль, - говорив В. Ленін у своїй широковідомій промові
перед молоддю, - повністю підпорядкована інтересам класової боротьби
пролетаріату. Наша мораль виводиться із інтересів класової боротьби
пролетаріату…” [329, с. 312].
Партійну етику можна вважати не лише складовою частиною пролетарської моралі,
але й визначальною, бо партієць в ідеалі мав стати взірцем, з якого в
суспі-льстві почнеться моральне перетворення. ”Ми є пануючим класом тут, у
нашій кра-їні, і життя будується по нас, - писав А. Сольц. – На підставі того,
як ми будемо жи-ти, одягатися, оцінювати ті чи інші відносини, як будемо
поводитися, будуть затвер-джуватися у нашій країні звичаї” [454, с. 5].
Слід зазначити, що на початку 1921 р. КП(б)У налічувала у своїх лавах лише 75
тис. членів, що, за нашими підрахунками, складало менше 0,5 % від загальної
кількості населення тогочасної УСРР; у республіці діяло понад 20 різних
політичних партій та організацій [591, с. 85]. Однак, ці невтішні показники
були успішно нейт-ралізовані більшовиками шляхом встановлення комуністичної
монопартійної систе-ми: як зазначають сучасні історики, «усі партії, окрім
КП(б)У, реальної влади не мали і користувалися незначним впливом» [591, с.
85].
Дискусія про партетику, як відомо, розпочалася восени 1924 року, але
обгово-рення етичних питань тривало протягом кількох попередніх років.
Обговоренню пі-длягали питання: що таке партійна етика, чи потрібен кодекс
партійної етики, які форми боротьби з неетичними вчинками комуністів треба
застосовувати.
Відносно першого питання розбіжностей в думках було чимало. Прибічники
підпільної моралі вважали, що потреби дня вимагають повернення до старої
підпіль-ної моралі, яка привчила старих комуністів жертвувати особистим життям,
інтереса-ми сім’ї в ім’я справи робітничого класу: “бути спартанцем у всьому,
приділяти ма-ло уваги сексуальним роздумам, вчитися, читати, працювати”, -
писав Д. Мануїль-ський [339, с. 2-3].
Безумовним внеском в ідеалізацію підпільної моралі стала праця М. Бухаріна
“Залізна когорта революції” [243, с. 34-38]. Присвячена 5-тій річниці
радянської вла-ди стаття викриває причини перемоги російського пролетаріату, а
саме, головну із них – існування більшовицької партії. Підпільна партійна
етика, за висловом М. Бухаріна, перетворила партію на “своєрідний революційний
орден”: “її головні ви-моги – сувора дисципліна, спартанська згуртованість,
одноманітність поглядів, це-нтралізованість, беззастережна відданість партії,
виключна сумлінність у проведенні партійних директив, шалена боротьба із
ворожими угрупуваннями скрізь... навіть у тюрмі”. Пройшовши сувору школу
підпілля, партія “загартувала свою класову волю, в муках і стражданнях
вигодувала своїх синів, виховала й поставила на ноги першо-класних кремезних
пролетаріїв, котрим доведеться перетворити і завоювати увесь світ” [243, с.
34]. Головними принципами поповнення партійних рядів в роки пану-вання
підпільної моралі були відданість революції і партії, здатність заради них
вит-римати “каторгу, поневіряння, барикади, постійні переслідування”.
Опоненти ідеї відродження підпільної етики стверджували, що питання етики – це
питання тактики. Саме під таким кутом зору, розглядалась мораль у доповіді
члена ЦКК КП(б)У т. Волкова на розширеному пленумі Катеринославської губКК
[278, с. 2].
Аналогічну думку висловлював і А. Сольц. У своїй широковідомій доповіді “Про
партетику” він писав: комуністична етика – об’ємне поняття, її впровадження
пов’язане із далекою перспективою комуністичного будівництва, тому доречно
ста-вити питання про партетику, про те, як повинен поводитися член партії у
даних кон-кретних умовах, а не про те, як вести себе при комуністичному устрої,
що знаходи-ться на “достатньо далекій відстані” [454, с. 4].
В умовах непу обговорення питань партійної етики, на думку Президії ЦКК
РКП(б), потрібно було проводити за слідуючим планом:
1. Взаємовідносини між членами партії.
2. Онепування.
3. Госпобростання.
4. Надлишки.
5. Пияцтво.
6. Статеві відносини або сімейні.
7. Питання релігії [389, с. 157].
Найбільш виразно, щодо даної схеми, висловив свої погляди на етику партій-ця
більшовик Е. Квірінг. У статті “Хвороби партії”, що вийшла у 1922 році, він
гово-рить про негативний вплив непу на моральність комуністів: “в донепівський
період значні кола партії, що прагнули до наживи й особистого матеріального
добробуту, використовували своє службове становище задля самопостачання, в
нових же умо-вах вони використовують своє службове становище для проведення тих
чи інших непівських заходів” [304, с. 72]. Серед останніх Е. Квірінг особливо
виділив “неко-муністичне” використання частиною партійців своїх земельних
ділянок і нерухомо-го майна. Значна кількість комуністів “має особисті ділянки
і отримала безкоштовне засівзерно”, але використала його “неправильно”: “деякі
комуністи віддали своє зер-но селянам на умовах половинщини, інші найняли селян
для обробітку своїх діля-нок, а були й такі, що скориставшись своїм службовим
становищем, обробили влас-ні земельні ділянки за рахунок суспільного фонду”.
Всі ці випадки Е. Квірінг назвав ганебними і запропонував “не дозволяти
комуністу тримати земельний наділ, якщо він не обробляє його своєю п