Ви є тут

Діяльність вищих закладів освіти України з підготовки фахівців історичного профілю у 90-ті роки ХХ ст.

Автор: 
Мишечкін Геннадій Валерійович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2006
Артикул:
3406U003071
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ЗМІЦНЕННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ, МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОЇ ТА НАУКОВО-ІНФОРМАЦІЙНОЇ
БАЗ ПІДГОТОВКИ ПРОФЕСІЙНИХ ІСТОРИКІВ У ВНЗ
Важливість створення і зміцнення відповідної нормативно-правової,
матеріально-технічної та науково-інформаційної баз з підготовки будь-яких
висококваліфікованих фахівців у час швидкоплинних змін, які відбуваються у
сучасному світі, не викликає сумніву. Загальновідома істина – що посієш, те й
збереш, скільки матеріальних і духовних сил витрачено на підготовку
професіоналів, стільки й слід очікувати позитивних результатів.
Вищевказане повною мірою відноситься і до зміцнення фундаменту
навчально-виховного процесу на історичних підрозділах ВНЗ України у 90-і рр.
минулого століття.
Протягом визначеного періоду поступово відбувалися зміни у процесі
нормативно-правового забезпечення освітнього процесу на історичних факультетах
і відділеннях відповідно до змін у політично-правовому й суспільному житті
України, головним чином, пов’язаних з набуттям незалежності.
Визначені зміни відбувалися у час, коли інформація й володіння інформаційними
мережами стали одним з найголовніших капіталів людства, коли українське
суспільство переосмислювало своє минуле, зверталось до раніше замовчуваних
сторінок своєї історії. Тому необхідним завданням у діяльності ВНЗ, які
готували істориків, постало питання про вдосконалення науково-інформаційної
бази їх підготовки.
Як відомо, підготовка висококваліфікованих фахівців залежить від створення і
взаємодії нормативно-правової та науково-інформаційної баз з відповідним
матеріально-технічним забезпеченням ВНЗ, бо те в яких умовах й за допомогою
чого набували освіту студенти, здебільшого визначає їх якісні показники у
навчанні.
Протягом останнього десятиріччя ХХ ст. вийшла певна кількість наукових
публікацій, присвячених тим чи іншим аспектам проблеми. Серед них особливу
увагу привертають дослідження А.Г.Болебруха, В.В.Іваненка “Проблеми підготовки
істориків в університетах України”, С.В.Кульчицького “Програма розвитку
історичних досліджень, поліпшення вивчення і пропаганди історії УРСР на
1991-2000 рр. як історіографічне явище”, С.О.Нікітчиної “Становлення та
розвиток системи професійно-педагогічної підготовки вчителів історії в Україні
(1917-1991)”, Ю.М.Алексєєва “Деякі проблеми викладання і вивчення історичних
дисциплін у педагогічному вузі”, О.П.Реєнта “Сучасна історична наука в Україні:
шляхи поступу”, А.Г.Слюсаренка і Г.П.Савченка “Не звернімо на інші стежки...”
[476-481].
Враховуючи те, що проблема зміцнення нормативно-правової,
матеріально-технічної та науково-інформаційної баз підготовки професійних
істориків у ВНЗ України тривалий час була і є об’єктом уваги та наукового
аналізу, але більшість досліджень обмежено лише окремими аспектами,
актуальність її комплексного вивчення не зменшується, а деякі аспекти
потребують спеціального розгляду (нормативно-правове забезпечення освітнього
процесу на історичних факультетах; проблема відповідності підручників вищої
школи навчальним планам і програмам з історичних дисциплін; впровадження і
поширення комп’ютерних технологій у навчальний процес; матеріально-технічна
база історичних підрозділів ВНЗ державної і недержавної форм власності і т.
ін.).
З урахуванням попередніх підсумків історіографічного огляду і спираючись на
джерельну базу визначеної теми, головною метою другого розділу дисертації
постає намагання скласти цілісне уявлення про нормативно-правову,
матеріально-технічну та науково-інформаційну бази підготовки істориків у ВНЗ
України протягом 90-х років ХХ ст.
Поставлена мета вимагає вирішення таких конкретних завдань:
визначення нормативно-правової бази підготовки істориків на час проголошення
незалежності України та її вдосконалення протягом 90-х рр.;
виявлення початкового стану та поточних змін у матеріально-технічному
забезпеченні історичних факультетів ВНЗ;
розгляд і виокремлення закономірностей розвитку науково-інформаційної бази з
урахуванням прорахунків на шляху її відповідності до світових стандартів.
Починаючи розгляд першого аспекту проблеми – нормативно-правової бази
підготовки істориків зазначимо, що під останньою розуміється, насамперед,
законодавчі акти нашої держави, які стосувалися вищої освіти і, зокрема, вищої
історичної освіти, ділову державну документацію, концепцію історичної освіти,
державні стандарти зі спеціальності “Історія” (їх складові –
освітньо-кваліфікаційні характеристики (ОКХ) і освітньо-професійні програми
(ОПП), а також відповідну документацію ВНЗ.
Напередодні проголошення незалежності в Україні розроблялися документи, які
безпосередньо, або тією чи іншою стороною торкалися проблем підготовки
спеціалістів-істориків. Перш за все, це “Республіканська програма розвитку
історичних досліджень, поліпшення вивчення і пропаганди історії Української
РСР”. Ще у січні 1989 р. ЦК КПУ ухвалив постанову про формування відповідної
програми на період 1991-2000 рр. Виконавцем цього доручення стала Академія наук
УРСР. У середині 1990 р. програму було розроблено і затверджено окремою
постановою Політбюро ЦК КПУ від 27 липня 1990 р. У програмі вказується, що на
всіх історичних факультетах слід організувати окремі кафедри історії України і
ввести спеціалізацію студентів з цієї дисципліни, розробити навчальні програми
курсу історії України для істориків, створити секції україністики в наукових
бібліотеках ВНЗ. Передбачено задовольнити потреби вищої школи у підручниках і
методичній літературі з історії України. В числі ВНЗ, які відповідали за
виконання