РОЗДІЛ 2
ДИНАМІКА КІЛЬКІСНО-ЯКІСНИХ ПОКАЗНИКІВ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ
2.1. Наслідки Другої світової війни та їх вплив на зміни у складі професорсько-викладацького складу
У ХХІ столітті відбувається масштабне реформування системи вищої освіти України, всебічне висвітлення динаміки кількісних і якісних характеристик науково-педагогічної інтелігенції УРСР у перше післявоєнне десятиліття допоможе краще осмислити шляхи розвитку вищої школи України на сучасному етапі. Загальновідомо, що для вищої школи та наукового потенціалу країни одним з гарантів успішного розвитку є кадри. Визначна роль професорсько-викладацьких кадрів у функціонуванні системи вищої освіти є очевидною.
Викладачі ВНЗ - це специфічна і особлива структурна група соціуму. В історичному процесі ця група певним чином детермінує майбутнє народу. Потрібно відзначити, що в усі часи рівень вищої школи залежить від кількості та якості її кадрового потенціалу. Тому об'єктивне висвітлення основних аспектів динаміки кількісних і якісних характеристик науково-педагогічної інтелігенції в 1945?1955 рр. допоможе заповнити істотні прогалини в українській історії і позбутися упереджених оцінок щодо окремих подій та явищ.
З'ясування важливих аспектів повсякденного життя науково-педагогічної інтелігенції 1945?1955 рр. було б не повним без аналізу впливу Другої світової війни. Саме ці події багато в чому стали визначальними для дослідження даної проблеми. В дисертації наводяться і аналізуються ряд фактів, пов'язаних з війною, оскільки, її характер і наслідки кардинально вплинули на динаміку кількісних і якісних характеристик науково-педагогічної інтелігенції. Такий підхід, на нашу думку, допоможе глибше проникнути в сутність завдання, збагнути основні проблеми і їх витоки. Крім того, такий підхід дає можливість всебічно осмислити складність процесу відновлення нормального навчального процесу та забезпечення педагогічними кадрами вищої школи.
Під час Другої світової війни значна кількість професорсько-викладацьких кадрів пішла в лави Червоної армії, частина була евакуйована на Схід, частина залишилась на окупованій території. Багато ВНЗ УРСР евакуювались в глиб країни, а частина з них тимчасово припинили свою роботу. Із УРСР було евакуйовано 33 вищі навчальні заклади, в тому числі із Дніпропетровської області - 5, Київської - 5, Харківської - 9 [680, с. 101]. Водночас, із відомостей Наркомату освіти УРСР про діючі установи, евакуйовані за межі УРСР станом на 1942 р. в евакуації діяло лише 4 вищі навчальні заклади, серед них: Об'єднаний український державний університет (ОУДУ) у м. Кзил-Орді, Одеський держуніверситет у м. Майкопі, Одеський педінститут в м. Майкопі, Харківський педінститут іноземних мов в м. Марксштадті [143, с. 33]. 17 липня у зв'язку з наближенням ворога до Києва співробітники Київського університету, що з тих чи інших причин не були призвані в армію, на чолі з ректором О.Руськом пішки вирушили до Харкова, де, згідно з вказівкою Наркомосу УРСР, вирішено було розгорнути роботу Київського університету [427, с. 368?369].
Значна частина науково-педагогічної інтелігенції, яка з тих чи інших причин не евакуювалась й залишилась на окупованій території України. Наприклад, деякий час у Києві діяла частина професорсько-викладацьких кадрів університету, яка не евакуювалась [440, с. 186]. Як згадує відома вчена, яка викладала в Київському університеті ? Н.Полонська-Василенко: "Під час війни в столиці через різні обставини залишилось кілька сот науковців" [180, с. 186].
Автори "Нарисів історії української інтелігенції" вважають, що в умовах тотальної за своїм характером Другої світової війни максимально проявилася сталінська зневага щодо інтелектуального потенціалу країни - кадрів інтелігенції. Вчені, викладачі вузів, творчі працівники призивалися на військову службу на загальних підставах [544, с. 69].
Фронтовиками стали тисячі викладачів і працівників вищої школи України. Вони стали військовими спеціалістами: фізики - мінерами, зв'язківцями, геологи - картографами, математики - артилеристами, історики - політпрацівниками, фізіологи - медиками. Золотою Зіркою Героя Радянського Союзу було нагороджено 17 працівників ВНЗ України, серед них - колишнього завідуючого кафедрою Луцького вчительського інституту М.Малущенка, керівника кафедри військової підготовки Білоцерківського сільськогосподарського інституту О.Дорофеєва, асистента кафедри аналітичної хімії Харківського держуніверситету К.Курячого та ін. [544, с. 67?70].
Значну роль відігравали професорсько-викладацькі кадри і в організації та діяльності партизанських формувань, як радянських, так і оунівських. За статистичними даними на 62,5 тис. радянських партизанів, представники інтелектуальних професій становили 11 тис. осіб (або 17,3%). У найбільших з'єднанях частка інтелігенції становила 20?30% особового складу [544, с. 93].
Німецько-фашистська окупація українських земель на деякий час перервала процес формування радянської вищої школи та її науково-педагогічного потенціалу. А.Гітлер обстоював думку, що вся українська інтелігенція має бути винищена, і якщо її усунути, то некерована маса народу стане слухняною. Е.Кох видав спеціальне розпорядження, в якому йшлося про закриття всіх вищих шкіл, крім шкіл медичного, ветеринарного та технічного профілю на території рейхскомісаріату "Україна". Викладацький персонал навчальних закладів підлягав звільненню з роботи [551, с. 344]. Отже, про вищу освіту на окупованих територіях не могло бути й мови.
З особливою гостротою з середини 40-х і до середини 50-х рр. ХХ ст. постала проблема укомплектування вищої школи Української РСР науково-педагогічною інтелігенцією. І на це були свої причини. Однією з них стали необґрунтовані репресії проти наукового потенціалу країни кінця 1930-х рр. Наприклад, сучасні дослідники відзначають, що вже напередодні війни внаслідок масових репресій істотно знизився творчий потенціал суспільства [614, с. 213]. Наприклад, не оминув переслідувань і розстрілів Київський університет. Серед
- Київ+380960830922