РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ ЕКСПОРТНИХ РЕСУРСІВ ТА РОЗВИТОК ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ ЗЕРНОМ В УКРАЇНІ
2.1. ПРАКТИКА ФОРМУВАННЯ ЕКСПОРТНИХ РЕСУРСІВ ЗЕРНА
Становлення ринкових відносин в АПК України супроводжувалося значними труднощами. По-перше, зменшився загальний ресурс зернової продукції порівняно з валовими зборами зернових в 90-роках, спостерігається нестабільність у виробництві, строкатість зборів зерна в регіональному розрізі, відсутність зваженої політики держави щодо виробництва зерна та його використання. За таких умов загострилися в Україні проблеми формування експортних ресурсів зерна та виходу вітчизняної продукції на світові ринки.
Традиційно до категорії аграрного експорту України відноситься в більшій мірі сільськогосподарська сировинна продукція та в меншій мірі -продукти харчування. Серед них провідне місце належить зерну та продуктам його переробки. В процесі становлення незалежності України, реформування її економічних відносин, як відмітив відомий вчений А.М.Кандиба, практично без уваги залишилося вирішення на методологічному рівні такого життєво важливого питання, як залежність внутрішнього ринку від світового, розбудова взаємозалежності вітчизняної та світової економіки. Всупереч розбудови держави на загальносвітових засадах у минулі роки акцентувалася увага на самодостатньому розвитку України завдяки внутрішнім чинникам. З часом це виявилося перебільшенням [57, с. 262].
Цей період характеризується втратою традиційних ринків унаслідок розпаду Радянського Союзу, скороченням сільськогосподарського виробництва, а також державною політикою щодо обмеження експорту продукції сільського господарства з метою достатнього забезпечення національного ринку продуктами харчування.
Дослідження показало, що розвиток формування експортних зернових ресурсів можна поділити на два етапи. На першому етапі, який припадає на 1992-1994 роки, Україна продовжувала виконувати свої зобов'язання перед Росією та іншими колишніми республіками СРСР, поставки зерна були досить суттєві, у 1992 році - 1103,5 тис. тонн. Проте в 1993 році експорт зерна різко скоротився - до 159,3 тис. тонн, а в 1994 - 305 тис. тонн. На другому етапі, починаючи з 1995 року, Україна як зернова держава різко змінила свою торговельну політику і збільшила експорт зерна до 2900 тис. тонн.
Виробництво валової зернової продукції мало строкату тенденцію (табл. 2.1). Воно знижувалось протягом 1996, 1999, 2000,2003 років і знаходилось у межах 10,4 - 10,7 млрд грн, вищих показників виробництво досягало в 1995, 1997, 1998, 2001, 2002 роках і було в межах 11,5-17,4 млрд грн.
Таблиця 2.1.
Динаміка виробництва валової продукції сільського господарства
(у порівняльних цінах 2000 р., млрд грн) ?
ПоказникиРоки19951996199719981999200020012002200320041. Продукція сільського господарства67,861,460,354,550,755,761,462,155,266,252. Продукція рослинництва38,435,037,130,727,633,637,837,231,942,6- в т. ч. зернові14,210,715,211,510,410,817,416,910,518,35Темпи росту виробництва рослинництва, %-91,210682,889,9121,7112,598,485,7133,5Темпи росту виробництва зернових, %-75,314275,690,4103,8161,197,262,1174,7 ?За даними Держкомстату, Мінагрополітики України.
Через падіння валового виробництва зерна в Україні відсоток експорту зернової продукції до 2001 року не перевищував 2,6%, а в 2002 - 5,56% до загального експорту по країні. Відносно обсягів експорту всієї продукції АПК у 1994 році експорт зернових становив 10,9%, 1998 р. - 17,2%. В останні роки експорт продукції сільського господарства та харчової промисловості у загальному експорті країни становив 10-14%, для порівняння у Польщі - 25%, Франції, Німеччині та США - 49-53% [3, с. 227-230].
В рамках незалежності доступ на ринки інших країн почав формуватися на підставі митного законодавства, механізмів квотування і ліцензування експортно-імпортних операцій, індикативних цін, системи внутрішньої підтримки вітчизняного товаровиробника, механізму прямого або непрямого субсидування сільськогосподарського виробництва. Тому вітчизняному товаровиробнику не відразу вдалося опанувати механізми зовнішньої торгівлі. Крім того, вітчизняний товаровиробник був обтяжений різного роду розрахунковими зобов'язаннями за одержані енергоносії, добрива, насіння, запасні частини, техніку, а розраховуватись доводилось зерном. Проте основним стримуючим фактором розвитку зовнішньої торгівлі є нестабільність зернового виробництва в країні.
В оцінці дійсного валового збору зерна виникають значні труднощі. Пояснюється це наявністю різноманітних виробників, які вирощують зерно. Це і державні сільськогосподарські підприємства, і недержавні, чисельність яких перевищує 18 тисяч, 41 тисяча фермерських господарств, майже 500 тисяч сімейних господарств, які оформили товарну діяльність, і близько 7 млн присадибних індивідуальних господарств, у сівозмінах яких під зернові щорічно відводиться від 8 до 20 і більше соток угідь. За цих обставин офіційна статистика нерідко подає приблизні дані, що викривлює реальний рівень зерновиробництва і призводить до зниження або до завищення обороту зерна в країні.
Особливо великі коливання у виробництві зернового ресурсу виникають, як встановлено нами, у розрізі основних його товаровиробників. Частка сільськогосподарських підприємств, включаючи фермерські господарства, в сприятливому за природно-кліматичними умовами 2002 році складала у виробництві зерна в середньому 76%, частка господарств населення - 24%. В 2000 році частка сільськогосподарських підприємств становила 81,5%, але проти 2002 року було зібрано на 4495 тис. тонн зерна менше. Відповідно частка господарств населення - 18,5%, а по обсягу - 4824 тис. тонн, або в 2 рази менше проти 2002 року. Такі суттєві коливання у сфері зерновиробництва звичайно зменшували експортні ресурси зернової продукції (табл. 2.2).
Таблиця 2.2.
Валовий збір зернових культур за категоріями господарств, тис. тонн