Сучасні українські прізвища північної Донеччини

РОЗДІЛ 2
Словотвірно-структурний аналіз сучасних українських прізвищ північної Донеччини
2.1. Способи творення прізвищ і проблема їх встановлення
Питання словотвору прізвищ привертає увагу широкого кола дослідників, про що свідчить значна кількість наукових робіт, виконаних на матеріалі різних мов, у тому числі й української. Одні вчені аналізують всю словотвірну систему антропонімів української мови (Ю.К. Редько), інші - об'єктом вивчення обирають прізвища окремих регіонів (Б.Б. Близнюк, Г.Є. Бучко, Л.О. Кравченко, Т.Д. Космакова, С.Є. Панцьо, Г.Д. Панчук, П.П. Чучка, С.В. Шеремета та ін.), а деякі - досліджують характерні словотвірні процеси антропонімії й розглядають питання, пов'язані з походженням антропонімічних суфіксів (Л.Л. Гумецька, І.М. Желєзняк, Ю.О. Карпенко, Л.Т. Масенко, В.В. Німчук, А.М. Поповський, Г.В. Семеренко, І.Д. Сухомлин, О.Б. Ткаченко та ін.).
У вітчизняному повоєнному мовознавстві ономастичні дослідження словотвірної характеристики прізвищ здійснюються з позицій синхронії (праці Л.Л. Гумецької, О.Д. Неділько, З.Г. Ніколаєнко, Ю.К. Редька й ін.) та діахронії (дослідження Б.Б. Близнюк, Г.Є. Бучко, Т.Д. Космакової, Л.О. Кравченко, Г.Д. Панчук, В.Д. Познанської, С.В. Шеремети й ін.), що дає підстави вченим наголосити на специфіці власне словотвірного аналізу прізвищ і його відмінності від інших аналітичних методик, зокрема від етимологічних та морфемних реконструкцій. Так, на істотні відмінності між етимологічним та словотвірним діахронним аналізом звертає увагу й І.І. Ковалик, підкреслюючи, "що між етимологією і історією словотвору є багато спільного, але в цілому ототожнювати ці дві різні галузі мовознавства не можна. Вони різняться між собою передусім об'єктом дослідження. Найменшою величиною дослідження історії словотворчої будови мови повинен бути словотворчий тип, який реалізується в тих чи інших конкретних однотипних словах. Об'єктивною величиною для етимології є історія кожного конкретного слова, в аналізі якого враховується низка етимологічно споріднених слів" [107:41].
Словотвірний аналіз так само не збігається з морфемним, бо завдання морфемного аналізу насамперед полягає у виявленні мінімально значущих елементів слова й визначенні їх морфемної належності тощо [269:403].
Метою ж словотвірного аналізу прізвищ є насамперед визначення способу, в який ці лексеми перетворилися на спадкові назви [269:402]. Саме цей вид аналізу (а не етимологічний, не морфемний) є актуальним у нашому дослідженні, що зумовлено необхідністю реконструкції допрізвищевої семантики слів до переходу їх у прізвища, спостереженням за етапами нарощування морфем від простого апелятива до сучасного багатоморфемного прізвища, а також вивченням національних рис українства, відбитих в антропоосновах.
Сьогодні немає єдиної думки щодо кількості способів утворення слов'янських прізвищ. Так, П.П. Чучка зазначає, що всі прізвища утворилися семантичним способом з індивідуальних чи родинних прізвиськ. В ономастичній літературі наявні також інші думки щодо способів утворення прізвищ, згідно з якими мовознавці виокремлюють дві групи прізвищ: первинні та вторинні (М.В. Бірило, С. Роспонд та ін.). До первинних уналежнено прізвища семантичного способу творення (Школяр, Кулак), до вторинних - прізвища, утворені за допомогою спеціальних антропонімічних суфіксів (Степан+чук, Баб+еня). Проте цей поділ не є вичерпним, оскільки складні прізвища та прізвища-прикметники (Білий, Рідкокаша) не належать, на думку цих же учених, ні до первинних, ні до вторинних, формуючи окрему групу. Інші дослідники, зокрема Л.Л. Гумецька, І.І. Ковалик, З.Г. Ніколаєнко, А.М. Поповський, Ю.К. Редько, аналізують будову прізвищ з огляду на структурні способи їх творення. Найбільше уваги цьому аспекту приділив Ю.К. Редько, який нарізно проаналізував словотвір прізвищ іменникового і прикметникового зразка. Серед прізвищ-іменників учений виокремлює чотири основні способи творення, а саме семантичний, морфологічний, регресивний і синтаксико-морфологічний. Крім того, дослідник, поєднуючи словотвірний аналіз прізвищ із морфологічним, пропонує окремо розглядати антропооснови, утворені від дієслівних форм, прислівників, службових слів, вигуків, а також прізвища іншомовного походження [214:96]. Прізвища ж прикметникого типу, по суті, залишилися поза будь-яким аналізом.
На думку В.Д. Познанської, невиправданим є і виокремлення в різновид префіксального і префіксально-суфіксального словотвору [193:12]. Дослідниця вважає, що приклади, наведені Ю.К. Редьком, є наслідком або семантичного (Вихованець < вихованець, Невмивака < невмивака), або морфологічного словотвору (Безпалько < Без+палько, Безручко < Без+ручко) [214:168-170]. Непереконливим, на погляд В.Д. Познанської, П.П. Чучки та ін., є твердження Ю.К. Редька, за яким українським прізвищам властивий регресивний спосіб творення [193:12; 251:411]. Серед прикладів, якими цей учений ілюструє свою думку, є й регресивні утворення (наприклад, Заїка, Квич, Прийма, Строй та ін.). Але усічення в цих словах, зазначає П.П. Чучка, відбувалося на етапі творення відповідних апелятивів та особових імен, а не в момент творення цих прізвищ. Тому наведені приклади слід вважати утвореннями семантичного способу [269:410]. На думку П.П. Чучки, творення прізвищ за допомогою цього способу можливе, але якщо воно й наявне, то цих прізвищ, по-перше, дуже мало, а, по-друге, їх належність саме до цього типу творення вимагає спеціального доведення. Дослідник вважає, що регресивним способом утворені інші прізвища на зразок Бурч, Ванч, Данч, Кирч, Станч, Шемет тощо. До цієї думки спонукає наявність таких суфіксальних прізвищ, як Бурча, Ванча, Данча, Кирча, Станча тощо. Але й це, зазначає П.П. Чучка, також лише припущення, яке вимагає аргументованого обґрунтування [269:411].
Наведені зауваження стосуються й інших досліджень з української антропонімії. У деяких працях класифікація Ю.К. Редька зазнає незначних змін і уточнень. Так, у кандидатській дисертації О.Д. Неділько, присвяченій історичні