РОЗДІЛ 2
МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ ЦІЛЬОВОГО УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ
НА ГІРНИЧО-ВИДОБУВНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ
У сучасних умовах пріоритетним напрямком у системі цільового управління на гірничих підприємствах є оперативне управління виробничим процесом [62]. Разом з тим, динамізм ринкових відносин і жорстка конкурентна боротьба викликають необхідність використання стратегічного управління [111].
Оперативне управління забезпечує ефективність виробничо-господарської діяльності на сьогоднішній день.
Стратегічне управління дозволяє створити економічний потенціал у майбутньому. Для гірничих підприємств - це нове й водночас надзвичайно актуальне питання, свідченням чому є останні публікації за результатами проведених досліджень [112-115].
На нашу думку, тільки оптимальне поєднання стратегічного й оперативного управління дозволить забезпечити гірничому підприємству позитивне майбутнє на будь-який доступний для огляду період часу. Проведений аналіз науково-економічної літератури показав, що ключовим моментом у цьому процесі є використання цільових управлінських технологій.
Елементи цільового управління, які використовуються на підприємствах і полягають, в основному, у забезпеченні виконання виробничої програми, часто не дають бажаних результатів. Одна з головних причин полягає у "відсутності механізму впровадження й контролю" [76, с. 505] при визначенні цілей управління, формуванні траєкторій руху до цілей та контролю за їх виконанням.
2.1. Дослідження основних компонентів цільового управління виробничо-господарською діяльністю гірничо-видобувних підприємств
Аналіз теорії й практики показує, що при вдосконалюванні управління виробничо-господарською діяльністю підприємств не можна віддавати перевагу тільки використанню сучасних математичних методів і комп'ютерної техніки, розробці нових показників оцінки або прогресивних організаційних структур. Перевага повинна надаватися науково обґрунтованому здоровому глузду й системній організації робіт [8, 17, 70, 116, 117].
Вирішення проблем удосконалювання управління містить у собі кілька взаємозалежних завдань:
1) виявлення й аналіз проблеми;
2) вибір управлінської технології;
3) установлення місії, стратегії та цілей організації;
4) визначення траєкторії руху, тобто сукупності техніко-економічних і фінансових показників за часовими інтервалами;
5) контроль і забезпечення запобігання відхилень від заданої траєкторії руху;
6) оцінка ефективності управління.
Аналіз показав, що кожне з цих завдань не вирішене остаточно й вимагає проведення досліджень.
1. Виявлення й аналіз проблеми. Проблема - це невідповідність між бажаним і дійсним станом системи [8]. Дослідження показують, що у виробничо-економічних системах вирішення проблем управління стримується труднощами їхнього розуміння й постановки [17]. Основним інструментом виявлення й вивчення проблем у подібних ситуаціях є системний аналіз [10, 11, 12, 128].
Підприємства гірничодобувної галузі промисловості значно відрізняються умовами функціонування й розвитку від підприємств фабрично-заводського типу, тому при дослідженні систем управління вимагають індивідуального підходу [43, 98]. Аналіз техніко-економічних показників, які характеризують їхню діяльність [56, 85], дозволяє стверджувати, що вони належать до категорії матеріало-, трудо-, енерго- і капіталомістких виробництв. Випуск товарної продукції в порівняних цінах становить 500-800 млн. грн. на рік, собівартість - 400-750 млн. грн. Навіть незначна економія витратної частини на таких підприємствах приводить до збільшення доходу на мільйони гривень.
Аналіз витрат на 1 грн. товарної продукції на гірничих підприємствах України свідчить про їхню значну варіацію [85]. Це насамперед пов'язано зі специфікою гірничої галузі промисловості, у якій величина експлуатаційних витрат залежить від гірничо-геологічних умов відпрацьовування родовищ. Забезпечення умов порівняння здійснюється за допомогою диференціальної гірничої ренти, що дозволяє вирівнювати витрати різних підприємств відносно середньої величини (по підприємству, регіону або галузі) [61].
Системний економічний аналіз (із застосуванням прийомів елімінування й АВС-аналізу) показує, що навіть після приведення техніко-економічних показників до порівнюваний вигляду, структура економічно однорідних елементів, що формують витратну частину підприємства, має значні варіації (табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Структура основних елементів собівартості гірничих підприємств
Статті витратСереднє значення, %ДисперсіяКоефіцієнт варіаціїСировина й матеріали35,02,57,1Енерговитрати30,03,210,7Послуги виробництву13,01,813,8Амортизація9,00,910,0Оплата праці6,50,34,6Відрахування на соцстрахування2,20,14,5Інші4,30,716,3
З таблиці видно, що найбільші коливання мають перші чотири елементи, які становлять більше 80 % витрат на виробництво продукції. Зниження витрат по виявлених проблемних статтях перебуває в прямій залежності від ефективності використання матеріальних ресурсів, а точніше, залежить від ефективності управління виробничо-господарською діяльністю підприємства.
У вітчизняній науково-технічній та економічній літературі розглядаються питання встановлення сучасних тенденцій розвитку й трансформації організаційних форм управління в Україні [117, 119]. Однак питанням розробки нових методів у теорії управління й навіть реальному використанню переваг відомих на сьогоднішній день не приділяється належної уваги.
Відповідно до міжнародної системи "директ-костинг" всі витрати на виробництво продукції поділяються на постійні (які не залежать від обсягів виробництва) та змінні (які є функцією обсягів виробництва). Крім того, теорія витрат передбачає їхній розподіл на загальні й граничні [119].
З урахуванням викладеного побудовані криві питомих і граничних витрат для ГЗК України (рис. 2.1). Аналіз рисунка дозволяє підтвердити наступні класичні, уже відо
- Київ+380960830922