Розділ 2. Концептуальні основи дослідження феномену новоутворення в
онтогенезі
2.1. Особливості та специфічні характеристики психічного розвитку в онтогенезі
як цілісного, динамічного, системно-організованого процесу
Важливою складовою і істотною умовою продуктивного дослідження сутності
феномену психологічних новоутворень є, передусім, вивчення їх у контексті
психічного розвитку в онтогенезі як цілісного, складно-організованого,
діахронічного об’єкту, який має системні властивості. Включення до проблематики
психології розвитку всього життєвого шляху людини (С.Л. Рубінштейн), розробка
цілісного інтегрального підходу до його вивчення (Б.Г. Ананьєв), діалектичне
поєднання принципу системності з генетичним підходом (Л.С. Виготський, С.Л.
Рубінштейн, Б.Г. Ананьєв, Г.С. Костюк) суттєво поглибили розуміння розвитку як
складного, багатовимірного, різноякісного, системно-організованого процесу,
який має різні стадії, періоди, етапи, фази, сторони, рівні.
Процес психічного розвитку було проаналізовано в якості цілісного об’єкту, який
має діахронічну структуру та системні властивості. Значну увагу було
зосереджено на проблемі зв’язку структурованого на етапи розвитку з рівневою
будовою психіки [12-15, 99, 100, 127, 212, 213, 215, 216, 224]. Розповсюджений
в аналізі генетичних новоутворень “принцип нашарування” став основою спроб
побудови динамічних (на відміну від статичних [72, 153, 173, 208]) моделей
психічного, які базуються на тому, що структура психіки описується через
послідовність пройдених нею етапів розвитку, виступаючих як її рівні (особливо
детально ці питання розроблені в зв’язку з вивченням процесів мислення).
Попри свою теоретичну обґрунтованість і евристичність принципи та положення
структурно-рівневих концепцій психічного виявляють свою обмеженість в якості
єдиної основи аналізу динаміки системи психічного – її функціонування та
розвитку. Вони виявляють свою недостатність також у поясненні необмеженого
(безвідносного до будь-яких попередньо встановлених масштабів, еталонів, норм
[52]) розвитку психіки [15], не дозволяють повною мірою відповісти на
фундаментальне питання про причини та механізми переходу від однієї стадії
розвитку до іншої, пояснити феномен якісної змінюваності характеру психічного
розвитку на кожній з цих стадій тощо. Структурність процесу розвитку
розглядається в багатьох дослідженнях значною мірою тільки як його
стадіальність, закономірно пов’язана з підвищенням рівня психічної організації.
Це певною мірою не враховує доведену у сучасних філософських працях різницю між
поняттями “структура процесу розвитку” та “організація процесу розвитку”.
Останнє більш широке і виступає як форма розвитку та детермінанта змін у ньому
[305]. Власна організація процесу розвитку виявляється як його самодетермінація
(поряд із факторною детермінацією та самодетермінацією об’єкта, що
розвивається), включає в себе закони і структури розвитку та виступає у вигляді
механізму та циклу розвитку [305].
Поняття “організація розвитку” має бути теоретико-методологічною основою
інтегрального підходу до вивчення психічного розвитку як цілісного процесу,
який постає як взаємозв’язок його механізмів, шляхів, закономірностей, причин,
факторів та результатів. Кожний етап (період, стадія) психічного розвитку в
онтогенезі, з цієї точки зору, має власну, своєрідну та специфічну організацію
як форму динаміки, виявленням якої є закони, структури та механізми процесу
розвитку у їх взаємозв’язку з результатами, продуктами розвитку –
психологічними новоутвореннями. У віковій психології обґрунтовано, що кожна зі
стадій розвитку відрізняється від інших в якісному та кількісному відношеннях,
є “цілісним динамічним утворенням” [69; 256], “відносно однорідним цілим” [229;
108], має єдину, специфічну та неповторну структуру процесу розвитку, тобто
характеризується наявністю своєрідних вікових закономірностей та специфічними
формами дії загальних закономірностей [9, 25, 39, 69, 100, 127, 153,159, 165,
229, 267, 303]. Логічним наслідком аналізу вікового періоду як “форми розвитку”
[69, 127, 137, 229, 239] є розуміння того, що перехід від однієї стадії
розвитку до іншої пов’язаний з виникненням не тільки нової (як мінімум
оновленої) організації відповідних рівнів [12-15, 153, 180, 212, 213, 215,
224], але і з новою (як мінімум оновленою) організацією процесу розвитку, новою
формою його динаміки у межах всієї системи. Інакше кажучи, у процесі
онтогенетичного розвитку при переході від однієї стадії розвитку до іншої
відбувається реорганізація, тобто перебудова організації (форми) процесу
розвитку. Правомірною є і логічна інверсія: реорганізація структури процесів
розвитку є одним з чинників (механізмів) переходу від однієї стадії розвитку до
іншої.
Важливого концептуального значення проблема реорганізації процесів розвитку
набула у дослідженнях Л.С. Виготського [67-71]. Розглядаючи психічний розвиток
як самозумовлений, цілеспрямований процес, він багаторазово підкреслював
необхідність дослідження “внутрішніх змін самого розвитку” [69; 247],
внутрішньої перебудови всякого складного процесу розвитку [69; 21], які він
вбачав у реорганізації його внутрішньої будови на кожному віковому ступені
розвитку дитини. Ця генетична реорганізація, на думку Л.С. Виготського не
вичерпується тільки динамічною зміною центральних та побічних ліній розвитку
[69; 257-258] або динамічністю співвідношення між цілим та частинами [69; 258].
Змінюється (руйнується стара і виникає нова) сама основа розвитку всього
вікового періоду [69; 260], “внутрішній хід дитячого розвитку завершує
- Київ+380960830922