Лінгвокогнітивні та дискурсивні властивості епістемічної лексики сучасної німецької мови.

РОЗДІЛ 2
лінгвокогнітивНИЙ потенціал ЕПІСТЕМІЧНОЇ ЛЕКСИКИ
СУЧАСНОЇ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ
Основною метою цього розділу є вивчення парадигматичних і синтагма­тичних
властивостей епістемічної лексики, що, у свою чергу, передбачає розв’я­зання
таких завдань: а) з’ясування когнітивно-семантичних особливостей епіс­темічної
лексики як засобу вербалізації (мета)знання в німецькій мові, б) опис
когнітивно зумовлених морфологічних, словотвірних і валентнісних характе­ристик
епістемічної лексики.
Вивчення епістемічних операторів у трихотомії „структура – зміст – функ­ція”,
передусім, диктується тріарною природою мовного знака, що передбачає звучання
або написання, значення в системі мови та смисл у конкретному тексті /
дискурсі. На думку І.М. Кобозевої [78, с. 13], значення Х-а трактується як
зміст знака (Х) для всіх членів мовної спільноти на весь час дії домовленості,
а смисл Х для Y в Т – як інформація, що пов’язується з Х-ом у свідомості Y в
період часу Т, коли Y продукує або сприймає Х як засіб передачі інформації.
Діада „значення – смисл” вбудовується у тріаду „форма – зміст – функція”:
значення корелюється із формою мовної одиниці, тоді як смисл – із її функцією,
формуючи бінарну природу змісту, який виступає сполучним елементом між формою
та функцією (рис. 2.1). Значення є началом об’єктивним (віртуальний знак), а
смисл – суб’єктивним (актуальний знак) [153, с. 86].
Форма
З м і с т
Функція
Рис. 2.1. Діада „значення – смисл” у когнітивно-дискурсивній парадигмі
Отже, беззаперечною передумовою епістемологічних розвідок є встанов­лення
лінгвокогнітивного потенціалу епістемічної лексики, відбитого в її
сис­темно-мовних особливостях, адже вживання того чи іншого
лексико-епістеміч­ного маркера в мовленні передбачає вбудованість відповідного
акустико/візу­ально/-семантичного знака в мисленнєвий апарат продуцента
висловлення.
2.1. Когнітивно-семантична організація епістемічної лексики
Сучасна німецька мова має досить розвинений лексичний потенціал для вираження
епістемічної оцінки. Як зазначає О.О. Корнілов [82, с. 32], для пов­ноцінної
побудови фрагмента мовної картини світу необхідним є не тільки пере­лік
лексичних одиниць і свідоцтва про частотність їх вживання, але і встанов­лення
логічних зв’язків між елементами цього фрагмента. Джерелом інформації про це
слугують тлумачення слів у словниках. Вивчення даних лексикографіч­них джерел –
лексиконів, тлумачних та синонімічних словників і результатів новітніх
лінгвістичних досліджень дозволило здійснити відбір лексичних одиниць, які
формують корпус епістемічної лексики – КЕЛ (див. Додаток А).
Основною когнітивно-функціональною компонентою цього лексичного ма­сиву є
здатність до передачі „знання про знання” – оцінки / характеристики су­б’єктом
якості свого знання. Усвідомлена привласнена інформація (ПІ) сор­тується
індивідуумом за своєю епістемічною якістю та формується метазнання – знання про
знання, знання про епістемічну якість ПІ, про те, в який блок („мис­леннєву
епістемічну шухлядку”) слід віднести той чи інший об’єкт або подію.
Про результати оперування ПІ здатна повідомляти лексика пам’яті /
прига­дування, бажання, перцептивної сфери, аксіологічної оцінки тощо. Основним
критерієм виокремлення епістемічної оцінки є параметр „ступінь відповідності
дійсності” / „ступінь достовірності” [211, с. 212] / „ступінь пізнаності
об’єкта” [112, с. 44], який визначається повнотою, характерністю, достатністю
ПІ, а також перевага раціонального фактора над емоційним. Це дає підстави
відноси­ти до рангу епістемічних лексеми на позначення модусів вважання, віри,
сум­ніву, припущення, знання / незнання, розуміння / нерозуміння.
Корпус епістемічної лексики є неоднорівневим утворенням, оскільки на відміну
від однорівневих лексико-семантичних груп [114, с. 82; 286, с. 97], включає в
себе лексику різних частин мови. Масив епістемічної лексики поєд­нує в собі
риси різноманітних лексико-семантичних угруповань. Він будується як на
позамовних кореляціях (відбиває епістемічну таксономію) та внутрішньо­мовних
відношеннях (включає лексику різної частиномовної належності, слово­твірні та
семантичні деривати, синоніми, антоніми, полісемантичні одиниці), так і на
синтезованих мовно-позамовних факторах гетеронімії, гіперо-гіпонімії,
асоціативних паралелей, польової організації (див. вичерпну систематизацію
парадигматичних угруповань лексики [286, с. 86-103]). Тому преференційним
виступає термін “КЕЛ”, що дозволяє враховувати всю палітру різноаспектних
зв’язків у рамках цієї групи. Можливим представляється й залучення в окремих
випадках терміну “тематична група”, що найбільш точно і коректно
співвідно­ситься із природою даного лексико-семантичного корпусу.
2.1.1. Когнітивно-семантична матриця корпусу епістеміч­ної лексики. Як відомо,
знання належить до однієї із провідних когнітивно-дискурсивних категорій
природних мов. Науковці говорять у цьому зв’язку про достовірне й недостовірне,
суб’єктивне й об’єктивне, впевнене й невпевнене знання, а також про знання, яке
може супроводжуватися додатковими епісте­мічними імпульсами у вигляді віри /
невіри, розуміння / нерозуміння [152, с. 22]. Гіпотаксони, що підпорядковуються
єдиному гіпертаксону “(мета)знання”, проектуються на КЕЛ, поділяють його на
окремі ділянки, утворюючи відпо­відну матричну структуру – лексико-семантичний
каркас епістемічного фонду німецької мови (див. Додаток А).
Думка про кореляції семантичних параметрів лексем із концептуальними сутностями
та одиницями універсально-понятійого рівня є в сучасній лінгвісти­ці
аксіоматичною [24, с. 48; 78, с. 98-99; 148, с. 93; 293, с. 36-45]. Ана