РОЗДІЛ 2
ВІДОБРАЖЕННЯ ДОБИ КОЗАЧЧИНИ У ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНИХ ПОЛЯХ ЕПІТЕТНИХ
СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ
2.1. Макрополе епітетних словосполучень “Історична доба”
У семантичній структурі мегаполя “Козаччина” домінантною є сема “час”. Ознаки
історичного часу, конкретної доби простежуємо в ЕС різного семантичного
наповнення.
Функціонально-семантичне поле “історична доба” в досліджуваних текстах
репрезентують епітетні словосполучення з лексемами час (пряма номінація),
стилістично маркованими година у значенні “Важкі, скрутні обставини” [СУМ, т.2,
с.102], хвиля, характерне для слововжитку А. Чайковського, що в загальномовному
словнику має стилістичну позначку розмовне й тлумачиться “Короткий відрізок
часу, мить” [СУМ, т.11, с.41], лихоліття “Часи тяжкого лиха, бідування народу”
[СУМ, т.4, с.498]. Остання лексема, маючи прозору внутрішню форму, виступає як
назва з виразною негативною оцінкою історичного часу, відображеного в художніх
творах. Таку саму негативно-оцінну семантику має номінація руїна, характерна
для твору І. Нечуя-Левицького, яка наявна в загальномовному словнику з
відповідним тлумаченням: “Руйнування, знищення чого-небудь” [СУМ, т.8, с.897].
За ступенем негативної експресії ключовими в мові аналізованих історичних
романів виявляються слова лихоліття і руїна.
Як мовообраз історичної доби постає такий синонімічний ряд: лихоліття, час,
година, хвиля, руїна.
Субстантив лихоліття означується прикметниками, що конкретизують, уточнюють
суспільно-історичні відносини з географічними сусідами України доби Козаччини:
татарське, польське. Напр.: “Наші батьки не все раділи весною, бо то була пора
лихоліття татарського” (Ч., 136); “Польське лихоліття було ненависне народові й
простим козакам” (Н.-Л.,491).
Широку сполучуваність мають лексеми час, година, хвиля. Характерна для цих
дистрибутів епітетна сполучуваність, що репрезентує авторське осмислення
певного історичного періоду. Напр.: час — смутний, небезпечний, неспокійний,
тривожний, недобрий, тяжкий, поганий, каламутний, бурливий; година — скрутна,
страшна, похмурна, нещаслива, лиха, крута; хвиля — важка, найтяжча. В усіх
художніх означеннях виявляємо спільні семи “тривога”, “небезпека”,
“безрадісність”, “сум”, “труднощі” тощо, що дає нам підстави об’єднати епітети
в синонімічні ряди. Напр.: “Живемо в поганих часах, а ще настануть гірші” (Ч.,
19); “Чудно було Петрові да й Череваневі дивитись на тії музики та гопаки у
такий смутний час, що плакати б усім треба, а не веселитись” (К.,134); “В ті
тривожні часи, коли сподівались польського нападу щодня, коли усі козаки були
на війні, покидавши дома самих молодиць, українські молодиці набирались
сміливості і відваги й окозачувались” (Н.-Л., 427); “Не можна сказати, що маси
не втямили й не тямили його політики в ті бурливі часи загального політичного
усенародного руху…” (Н.-Л., 530); “Страшна година силувала й жінок ставати з
рушницями до оборони рідного краю” (Н.-Л., 427); “Наступає страшна година:
перехрестить, мабуть, нас господь ізнов огнем да мечем” (К., 8); „Крута година
наступила” (К,.114); “У прокляту годину ми виїхали з дому” (К., 137); „У ту-бо
нещасливу годину справді так лучилось, як мовив Галка: “Де кричать, а де
співають; де кров іллють, а де горілку п’ють” (К.,139); “З нею [Польщею] треба
хитрити і торгуватися, видирати у неї в скрутних хвилях по шматкові те, що він
хотів відразу здобути шаблею” (Ч.,437); “Невже ж у таку важку хвилю ви ставати
хочете проти старшини?” (Ч.,463).
Книжні і розмовні епітети вживаються як у авторських характеристиках, так і у
мові персонажів. З погляду сучасної лексичної норми сполучуваність каламутні
часи, круті часи тяжіє не до розмовного стилю, як про це свідчать відповідні
ремарки в словнику, а до стилістично забарвленого слововживання, характерного
для мови історичних романів.
Лексико-семантичний варіант “час, період, епоха” реалізується в сполученнях
лексеми негативної конотації руїна з оцінними епітетами, що характеризують
епоху за найбільш відповідною для неї ознакою: страшна руїна, велика руїна.
Напр.: “В оселі був такий спокій, плило таке тихе, сільське, господарське
життя, неначе страшної руїни та різанини за гетьмана Богдана ніколи й не було,
неначе люди в Чигирині жили завсіди в спокою і в щасті і не зазнали пожежі,
битв, вирізування людей, різанини та руйнування” (Н.-Л., 427); “З того бойовища
пішла на дальніші часи неначе страшна пошесть на проливання братньої крові, на
велику руїну України” (Н.-Л., 519); “Виговська спостерегла, що на Україні
починається велика Руїна, що перебувати в Барі неспокійно і небезпечно од
усякого нападу і поляків, і козаків” (Н.-Л., 528). Останні приклади
засвідчують, що у художній мові І. Нечуя-Левицького образи Україна і Руїна
семантично зближуються, навіть ототожнюються. Україна стає об’єктом
руйнування.
Семантика назви епохи засвідчена в конкретних текстах: спочатку в номінації
руїна реалізується сема “процес”, а згодом ця назва виступає як номінація
відповідної історичної доби. Отже, тексти історичних романів зафіксували
формування у колективній свідомості українців оцінки історичної доби під назвою
Руїна.
Варто наголосити на такому моменті: в осмисленні поняття “Руїна” — період
історії України кін. 17 ст., що відзначився розпадом української державності і
загальним занепадом” [Довідн. з іст. Укр., с.685] дослідники не дійшли згоди
щодо визначення часових обмежень цього драматичного періоду української
історії. Деякі (напр., М. Костомаров) пояснюють ослаблення Гетьманської
козацької держави і пов’язаний з ним загальний занепад із правлінням лише трьох
гетьманів — ставлеників Москви: І. Брюховецького,
- Київ+380960830922