РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЯ І МЕТОДИКА ОБЛІКУ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО
2.1. Організаційно-методичні підходи до нормативного методу обліку витрат на
підприємствах машинобудування
Реформування економіки України перш зумовлює зміну організаційно-економічних
відносин у процесі виробництва. Сучасні умови господарювання вимагають від
машинобудівних підприємств систематичного підвищення рівня організації
виробництва, гнучкості реагування на зміни попиту, мобільності проектування та
освоєння нової продукції; здійснення оптимального функціонування з найменшими
витратами. Вимоги управління зумовлюють вивчення методики визначення витрат
виробничої діяльності і необхідність розробки для машинобудівних підприємств
системи контролю за собівартістю продукції.
На машинобудівному підприємстві виникають витрати у вигляді використаних
виробничих запасів (сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, палива тощо),
оплати праці працівників, здійснених соціальних заходів, зносу необоротних
матеріальних і нематеріальних активів. Сукупні витрати живої та уречевленої
праці на виробництво продукції складають витрати господарської діяльності
підприємства. Витрати на рівні виробничих структур підрозділів підприємства
виступають у формі виробничої собівартості продукції.
Необхідність обчислення собівартості продукції зумовлене тим, що кожне
підприємство повинно замістити витрачені ним ресурси для безперервного
продовження виробництва. Економічне значення собівартості полягає і в тому, що
вона показує величину витрат підприємства на виробництво продукції.
Облік забезпечує відображення витрат, що здійснюються на підприємстві протягом
певного періоду, пов’язаних з процесами постачання, виробництва і реалізації.
Облікове відображення витрат забезпечує отримання вичерпної інформації,
необхідної для того, щоб управляти витратами машинобудівного підприємства і
оцінювати його діяльність шляхом визначення фінансових результатів.
Облік витрат на виробництво, а також результатів господарської діяльності
виробництві вимагає певної організації та методології. Для розвитку обліку
витрат можна виділити такі основні підходи: нормативний метод обліку витрат,
позамовний та попередільний методи, методи обліку витрат, орієнтовані на
виробництво готової продукції, методи обліку витрат, орієнтовані на реалізацію
готової продукції.
Як показало дослідження, позамовний та попередільний методи калькулювання на
таких машинобудівних підприємствах, як ЗАТ ЗАЗ, ВАТ „Мотор Січ”, КП „НВК
„Іскра”, ДП „Радіоприлад”, де виготовлення готової продукції відбувається
шляхом механічного складання напівфабрикатів (деталей, вузлів тощо),
застосовувати недоцільно. Попередільний метод застосовується в галузях
промисловості, в яких сировина послідовно проходить окремі, самостійні фази
обробки – переділи. До таких галузей належать металургія, текстильна та
деревообробна галузі. Позамовний метод застосовується на виробництвах важкого
машинобудування та суднобудування за окремими замовленнями (Запорізький
суднобудівний та судноремонтний завод).
Своєчасний вплив на рівень виробничих витрат і формування собівартості
продукції можливий за такої організації і методології обліку, за якої причини
змін собівартості, допущення перевитрат і економія засобів розкривається шляхом
наступного вивчення звітних калькуляцій, щоденно в процесі виконання плану на
підставі первинної документації і поточних облікових записів. Таким вимогам
відповідає нормативний метод.
Нормативний облік витрат та калькулювання собівартості продукції дозволяє
управляти витратами через відхилення, що фіксуються механізмом зворотнього
зв’язку. Метою системи нормативного обліку є контроль шляхом порівняння
фактичних та планових результатів, виявлення відхилень та їх усунення.
Завданням нормативного обліку витрат є попередження нераціонального
використання ресурсів підприємства, оперативний аналіз витрат на виробництво,
який дозволяє розкрити невраховані при плануванні і в практичній роботі
резерви, визначати результати госпрозрахункової діяльності підрозділів
підприємства, що беруть участь у виробничому процесі.
Історично нормативний метод обліку витрат є наступником відомої у світовій
практиці системи “стандарт-кост”. З часу свого виникнення система отримала
визнання і широко використовується промисловими компаніями США та Західної
Європи. У тридцяті роки ця система стала відома у Радянському Союзі завдяки
опису її професором М.Х. Жебраком, який вивчав практику “стандарт-кост” на
підприємствах США. Для радянської економічної науки та практики аналогом
системи “стандарт-кост”, як вже зазначалось, став нормативний метод обліку та
калькулювання собівартості продукції, впроваджений в 1930 році на Харківському
заводі “Серп і молот”[195, с.98].
А. Яругова і В.Сопко виділяють наступні організаційно-методичні підходи до
нормативного методу обліку витрат [202, с.85-86; 125 с.440-441]:
1) облік ведеться за нормативними витратами (Н), при цьому облікові дані
періодично коригуються на величину відхилень (В) від фактичних витрат (Ф):
Н + В = Ф (2.1)
2) облік ведеться паралельно за фактичними і нормативними витратами:
Ф – Н = + В (2.2)
3) облік ведеться змішаним способом.
На українських підприємствах, як і в економічно розвинутих країнах, найбільш
поширена перша модифікація. За такої організації обліку бухгалтерські рахунки
(основних матеріалів, виробництва, готової продукції) відображають рух
цінностей у нормативних величинах. Відхилення фактичних витрат від нормативних
фіксуються у міру їх виявлення. Після закінчення звітного періоду нормативні
витрати коригують на накопичену с
- Київ+380960830922