РОЗДІЛ 2
КІЛЬКІСНИЙ АНАЛІЗ РИЗИКУ ОПОДАТКУВАННЯ ДОХОДІВ ПРАЦІВНИКІВ ПІДПРИЄМСТВ
Реалізація державної фіскальної політики оподаткування доходів працюючого
населення
Доходи фізичних осіб, отримані на території України у вигляді заробітної плати,
інших заохочувальних та компенсаційних надходжень, дивідендів тощо підлягають
оподаткуванню незалежно від форми їх виплати. Базуючись на загальних принципах
оподаткування, прибутковий податок виконує певні соціально-економічні функції.
Фіскальна функція забезпечує поповнення бюджету надходженнями від податку.
Податкові надходження від прибуткового податку, який за рівнем адміністрування
є загальнодержавним, повністю розподіляються між місцевими бюджетами в
пропорціях, встановлених ст. 65 Бюджетного Кодексу України [15]. Вирішення
фіскальної задачі значною мірою залежить від життєвого рівня населення,
підвищення якого збільшує базу прибуткового оподаткування.
Розподільча функція прибуткового податку забезпечує перерозподіл національного
доходу шляхом утримання його частини із заробітної плати працюючого населення
та спрямування для забезпечення соціальних потреб суспільства.
Соціальна функція податку на доходи фізичних осіб реалізується через механізм
його нарахування, який передбачає: прогресивну шкалу оподаткування, згідно з
якою громадяни з відносно меншим доходом сплачують меншу його частку у вигляді
прибуткового податку; податкові пільги громадянам, які полягають у встановленні
фіксованих занижених ставок податку для окремих груп платників, визначенні
переліку виплат, які не включаються до сукупного оподатковуваного доходу, а
також сум, на які зменшується сукупний оподатковуваний дохід.
Виконання адміністративної функції означає запровадження організаційних
заходів, необхідних для нормального перебігу процесу оподаткування – вибір
найбільш зручної та дешевої системи збирання податку, заходи по боротьбі з
порушеннями при його нарахуванні, утриманні та перерахуванні до бюджету.
Створення системи оподаткування доходів населення в Україні було започатковане
прийнятим в 1991 р. Законом України “Про прибутковий податок з громадян
Української РСР, іноземних громадян та осіб без громадянства”[51]. Цим
документом були закріплені такі прогресивні ставки податку на доходи: для
доходів за основним місцем роботи – за шкалою 12–15–20–30 %; для доходів
сумісників та оподаткування сум авторських винагород – за розширеною шкалою
2-3-5-6-9-10-11-12-15-20-30%; для підприємницьких доходів – за шкалою
12-15-20-30%, виходячи з річної суми доходу, із щоквартальною сплатою авансових
платежів; для доходів від селянських (фермерських) господарств – із щомісячною
сплатою 10% від виручки та річним перерахунком прибуткового податку за ставками
податку на доходи відповідно від основної роботи або роботи за сумісництвом.
Обов’язковість подання декларації про отримані протягом року доходи та утримані
суми податку була встановлена законом для таких категорій платників, як тих,
які працюють за договорами підряду; осіб, які одержують авторські винагороди;
приватних підприємців; селян, які ведуть фермерське господарство; іноземних
фізичних осіб, які мають постійне місце проживання в Україні.
Прийняття Україною статусу незалежної держави та формування ринкових
економічних відносин спричинили необхідність реформування податкового
законодавства, в тому числі і в сфері оподаткування фізичних осіб. Декретом
Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” [35], який
набув чинності в січні 1993 р., внесені коригування до шкали оподаткування
доходів громадян, одержаних за основним місцем роботи (встановлено більш
прогресивну шкалу 0-10-35-50% з неоподатковуваним мінімумом в розмірі
мінімальної заробітної плати працівників); встановлено єдину ставку
оподаткування доходів за неосновним місцем роботи – 20% та доходів від
володіння корпоративними правами – 15% від відповідної нарахованої суми доходу.
Декретом закріплений порядок річних перерахунків прибуткового податку за
основним місцем роботи фізичних осіб. Крім того, впроваджено обов’язкове
декларування доходів громадянами, крім тих, які отримували доходи лише за
основним місцем роботи. Податкові органи використовують наведені в податкових
деклараціях відомості для здійснення перерахунку прибуткового податку за
сукупним річним доходом.
На рис. 2.1 наведено тенденцію результатів здійснення податковими органами
України щорічних перерахунків прибуткового податку з громадян за період 1997 –
2002 рр. [34, с.6].
Рис. 2.1. Підсумки декларування громадян України за сукупним річним доходом за
період з 1997 по 2002 рр.
Протягом останніх чотирьох років (1999 – 2002 рр.) спостерігалося збільшення
сум прибуткового податку, які переплачені громадянами протягом календарного
року та підлягають поверненню з бюджету. За результатами декларування доходів
за 2001 рік [34, с.6], найбільше навантаження по наповненню бюджету несли
громадяни, чий щомісячний сукупний дохід знаходився близько до середнього рівня
та не перевищував 400 грн. 8,4 млрд. грн. прибуткового податку (а це 95,5% від
загальної суми його надходження до Зведеного бюджету країни) сплатили 76,6%
працюючих.
Протягом періоду чинності Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий
податок з громадян” вносилися численні зміни з метою уточнення порядку
оподаткування окремих категорій доходів. Взагалі, вказаний документ
характеризувався наявністю великої кількості податкових пільг, що ускладнювало
алгоритм нарахування податку та контроль з боку податкових органів. Останні
зміни до прогресивної шкали оподаткування були вн