розділ 2.3 даного розділу).
При обчисленні величин НМДВjt і НМДПjt передбачається використання середньозваженої вартості фінансування ВП за рахунок позикових коштів і середньозваженої вартості фінансування за рахунок власних коштів. Використання середньозважених величин може трохи спотворити результат вибору ВП. Найбільш точний результат (вибір ВП) буде тоді, коли джерела власних і позикових коштів містять по одному елементу. В іншому випадку вибір може бути не оптимальний.
Якщо не розраховувати середньозважену вартість фінансування, а розглядати два джерела фінансування ВП, то цільову функцію (2.18) необхідно представити у вигляді:
, (2.19)
де HMДП1jt - накопичений маржинальний дохід j-ro виробу при фінансуванні його виробництва за рахунок позикових коштів за вартістю rП1;
XП1jt - кількість виробів j-oro виду, фінансованих за рахунок позикових коштів за вартістю rП1;
НМДП2jt - накопичений маржинальний дохід j-ro виробу при фінансуванні його виробництва за рахунок позикових коштів за вартістю rП2;
XП2jt - кількість виробів j-oro виду, фінансованих за рахунок позикових коштів за вартістю rП2 ;
N - асортимент виробів j = 1, 2.
Ускладнення цільової функції (2.18) (включення в неї стільки величин HMДВhjt, HMДПzjt. скільки існує джерел фінансування за рахунок власних (h) і позикових коштів (z) з різною вартістю) веде до додаткових витрат і обчислювальних труднощів через зростання розмірності задачі.
При формуванні виробничої програми необхідно враховувати вплив інфляції, коли вона досягає високих темпів. Найпростішим способом є її облік при визначенні ставок накопичення. Інший спосіб полягає в тому, що виплати і надходження оцінюються з врахуванням їхніх власних темпів інфляції, а накопичення визначається за ставкою без її врахування. Даний підхід містить труднощі визначення такої ставки накопичення, яка не залежить від інфляції.
Проблема обліку інфляції при виборі інвестицій досить широко висвітлена в науковій літературі [3, 2, 17, 19, 62, 66, 68]. Відзначимо, що відмова від оцінки впливу інфляції (при її високих темпах) може привести до вибору нерентабельної виробничої програми, незважаючи на те, що даний вибір здійснюється на етапі короткострокового внутрішньофірмового планування.
2.3. Оцінка впливу обраної виробничої програми на фінансові цілі підприємства
Обрана виробнича програма безпосередньо впливає на результати досягнення загальних цілей підприємства (максимізація прибутку, виживання, економічне зростання) і конкретних цілей фінансового менеджменту, до числа яких відносяться: підтримка (досягнення) фінансової стійкості, фінансової рентабельності, економічного зростання, гнучкості (див. рис. 1.3).
Однією з найважливіших фінансових цілей ФМ є підтримка фінансової стійкості підприємства. А.Л. Шеремет і Р.С. Сайфулін дають наступне визначення фінансової стійкості (ФС): "Фінансова стійкість - це визначений стан рахунків підприємства, що гарантує його постійну платоспроможність ... Щоденний потік господарських операцій як би порушує визначений стан фінансової стійкості ... Знання граничних меж зміни джерел коштів ... дозволяє генерувати такі потоки господарських операцій, що ведуть до поліпшення фінансового стану підприємства, до підвищення його стійкості" [28, с.64].
Фінансова стійкість нерозривно пов'язана з метою виживання підприємства. Саме при аналізі ФС будується система критеріїв для оцінки задовільності структури балансу і вирішується питання про неспроможність (банкрутство) підприємств на законодавчому рівні [21].
Фінансова стійкість підприємства може бути розглянута з двох поглядів. По-перше, з погляду кредиторів. У цьому випадку фінансова стійкість означає здатність підприємства оплатити борги, коли настає термін платежу. По-друге, з погляду власників, керівництва. У цьому випадку фінансова стійкість означає життєздатність підприємства, наявність у нього достатнього обсягу джерел для здійснення основної, інвестиційної і фінансової діяльності.
Максимізація накопиченого маржинального доходу при виборі виробничої програми (див. формулу (2.18)) впливає на фінансову стійкість підприємства в момент закінчення життєвого циклу ВП. Життєвий цикл обраної ВП дорівнює часовому інтервалу, що охоплює три стадії руху фінансових, ресурсів, пов'язаних з виконанням ВП: постачання, виробництво і реалізація. Початок життєвого циклу виробничої програми відповідає першому надходженню / виплаті коштів, а закінчення - останньому. Життєвий цикл виробничої програми не обмежується тільки тривалістю кроку планування. Тому позитивна величина накопиченого маржинального доходу виробничої програми говорить про те, що реалізація ВП забезпечує повернення боргів кредиторам і здійснення інших необхідних змінних виплат, а також забезпечує суму покриття постійних витрат і прибуток у розмірі величини НМД. Тобто наприкінці життєвого циклу ВП генерує стан фінансової стійкості як з погляду кредиторів, так і з погляду власників підприємства. Але, як справедливо відзначають А.Д. Шеремет і Р.С. Сайфулін [28], фінансовий стан також залежить, по-перше, від можливих змін меж джерел коштів, що у свою чергу визначаються фінансовими можливостями підприємства, вимогами фінансових інститутів й акціонерів, які надають підприємству грошові кошти, і по-друге, від оцінки ступеня ризику невиконання підприємством своїх зобов'язань. У зв'язку з цим, позитивне значення накопиченого маржинального доходу, отримане при розв'язанні задачі оптимізації, не дає повної впевненості у виконанні усіх вимог організаційного середовища підприємства до його фінансової стійкості. У зв'язку з цим, на наш погляд, при формуванні ВП необхідно враховувати такі обмеження:
1. Обмеження до власних і позикових коштів, що використовуються при реалізації виробничої програми.
2. Обмеження до коефіцієнта заборгованості виробничої програми (співвідношення позикових і власних коштів).
3.