РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК ЗЕМЕЛЬ МІЖ ГИРЛАМИ ДУНАЮ ТА ДНІСТРА НАПРИКІНЦІ XIV – XV СТ.
2. 1. Історико-географічна характеристика регіону
У сучасному фізико-географічному районуванні регіон має чіткі кордони: з
північно-східного боку – берегом р. Дністер та Дністровського лиману, у
південно-східній частині – вздовж узбережжя Чорного моря та його озер, на
півдні – лівий берег р. Дунай до місця впадіння в неї р. Прут, на заході – від
р. Прут верхів’ями оз. Кагул та Ялпуг і трохи на схід від р. Лунгуца до
р. Когильнік, на півночі – верхів’ями річок Чага, Сарата, Гаджидер на кордоні
Буджацького степу з лісостепової зоною Молдови. Головними артеріями краю є
великі ріки Дунай і Дністер з Дністровським лиманом. Вони утворюють зони
поріччя зі сприятливими умовами для життя.
Дунайське поріччя входить до Причорноморської низовини і включає придунайську
низовину з великими прісноводними озерами Кагул, Ялпуг, Сафьян, Катлабух та
Китай. До неї ж відносяться дністровське пониззя з Дністровським лиманом та
солоні озера морського узбережжя між ріками Дністер та Дунай – Бурнас, Алібей,
Шагани, Сасик (Кундук). У придунайській низовині зберігся останець Тулчинських
гір Північної Добруджі – так звана Кам’яна гора біля с. Орловка [205, 4, 5], що
відома завдяки історичним пам’яткам різних епох.
Степовий ландшафт краю являє собою рівнину поміж Дністром та Дунаєм, що
знижується з півночі на південь, до моря. Вона прорізана долинами малих
степових річок, які течуть в меридіональному напрямку та впадають в солоні
озера морського узбережжя. Ця частина регіону включається до
Південно-Молдавського узвишшя, яке переходить ближче до півдня у
Південно-Молдавську рівнину, або Буджак. На Південно-Молдавському узвишші
знаходяться витоки малих буджацьких рік: Алкалія, Гаджидер, Сарата, Когильнік
(або Кундук, відомий раніше як Аспрос-потамос – Біла ріка) з притоками Сака,
Чага і Чилігидер. У західній частині Буджаку знаходяться малі ріки
Киргиж-Китай, Великий та Малий Катлабух, Ташлик, Карасулак, Ялпуг. Ще ближче до
півдня Буджак переходить в низину смугою 20-30 км вздовж берегу Чорного моря.
Територія межиріччя Дністра та Дунаю відноситься до басейну Чорного моря та
входить до ціркумпонтійської зони Середземномор’я. Сучасний український
південно-західний причорноморський регіон межує з Карпатсько-Балканським
регіоном. Протягом усієї історії їх долі неодноразово були тісно переплетені.
Південно-західна Україна – велика степова зона між ріками Інгульцем та Дунаєм,
що прилягає до Чорного моря. У науковій літературі вона розглядається як
окремий географічний регіон – Північно-Західне Причорномор’я з характерними
особливостями розвитку. Як Україна, словами Я.Р. Дашкевича, була «уособленням
Великого Кордону» [138, 45], так і цей регіон був кордоном Серединної Європи та
світу Сходу. У добу середньовіччя для країн Заходу він сам вважався Сходом та
належав до сфери впливу Візантії. Трохи пізніше, ставши частиною монгольського
Улусу Джучи, він зазнав східного впливу в ще більшій мірі. Проте тут склався
особливий прикордонний стан. І лише з кінця XIV ст. його територія від Дністра
до Дунаю на недовгий час – менше сотні років – стала частиною Серединної
Європи. А потім знову відійшла до Сходу як частка Османської імперії на три із
зайвим століття. Однак вплив попереднього перебування в складі Європи виявився
незворотнім. І Схід, що втілювався в краї, мав, як і на Балканах, специфічні
риси взаємосприйнять різних культур, включаючи європейську.
Відособлене ріками Дністер та Дунай межиріччя у ландшафтному відношенні являє
собою різні зони дунайського та дністровського поріччя і степу Буджак від
чорноморського узбережжя до лісового масиву молдавських Кодр. Заслуговує
особливої уваги думка А.О. Добролюбського про наявність екологічних анклавів у
районах низовин рік Дністер та Дунай з достатніми природними умовами для
перманентного існування там осілих соціумів [143, 87]. Географічне відособлення
у всі часи було скоріш символічним, бо саме «річки, «божі шляхи», як їх із
вдячністю називали в середні віки, завжди поєднували людей…» [151, 470].
Образно висловлюючись, річки, якоюсь мірою, породили окрему область.
Відомості з історичної географії краю періоду пізнього середньовіччя, які
збереглися в письмових джерелах та картографії обмежені. Чорне море за давньою
античною традицією іменували Понтом Евксинським або просто Понтом. Також
поширено застосовувалась латинська назва Mare Maurum [244, прим. 17], Mare
Majus, Lo mar Mao, Mar Majore – староіталійською [19, 195 прим. 35]. Звідси
можлива інтерпретація назви Білгорода – Маокастро в значенні не „чорний» замок,
а „чорноморський». Історіографія питання щодо назви Білгород приведена в
А.Л. Бертьє-Делагарда [98; 5].
Індоєвропейські назви рік Дунай та Дністер у тюркському варіанті звучали як
Туна і Турла, витоки цих назв походять з куманського періоду та ще раніше.
Дністровський лиман отримав назву озеро Відове або Обідове, у зв’язку із
легендою про перебування в цих місцях на засланні римського поета Публія Овідія
Назона. Михалон Литвин у середині XVI ст. писав: «Устє Дністра зветься Відовим
(озером) за ім’ям поета Овідія...» [35, 51]. У тюркському варіанті це ж озеро
називали Богаз (тобто лиман). Лиман мав два гирла: східне Очаківське та західне
– Царьградське, що складали устя Дністра.
На старовинних мапах чітко нанесено озеро, що іменується Vesore lacus в одних,
або Rosone lacus в других. Його можливо ідентифікувати з оз. Ялпуг.
Середньовічних згадок назв мілких річок за рідким виключенням у джерелах не
збереглося. Так, р. Алкалія звалася Карадере. Проте існує точка зору, згі
- Київ+380960830922