Ви є тут

Взаємодія органів державного управління і місцевого самоврядування з громадськістю: теоретико-методологічний аспект

Автор: 
Бабінова Олена Олегівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2006
Артикул:
0406U000692
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
СИСТЕМНИЙ АНАЛІЗ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ
ТА СУЧАСНОГО СТАНУ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ
ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ В УКРАЇНІ
У даному розділі дослідження використаний системний підхід щодо аналізу
взаємодії органів державного управління та місцевого самоврядування з
громадськістю. Системний аналіз – це аналіз окремих елементів системи у їх
взаємозв’язку та взаємозалежності. Таким чином, аналізуючи зазначену проблему,
автором було здійснено дослідження її окремих, але взаємопов’язаних аспектів. А
саме: історичний досвід як основа та складова сучасних форм і методів
зазначеної взаємодії; сучасний стан взаємодії в різних аспектах: наявне
законодавство, взаємодія на місцевому та центральному рівні управління,
конкретні приклади зазначеної взаємодії.
Аналізуючи стан взаємодії органів влади України з громадськістю, необхідним
було здійснення аналізу форм і методів взаємодії, що використовуються органами
влади як центрального, так і місцевого рівнів й надати приклади їх ефективного
використання.
2. 1. Історичний розвиток демократії та взаємодії громадськості і влади в
країнах, що знаходились на території сучасної України
На сучасному етапі становлення і розвитку України як правової та демократичної
держави важливим є розуміння природності демократії для нашої країни. Побудова
діяльності органів державної влади усіх рівнів саме на демократичних засадах є
пріоритетом державної політики. Іноді лунають висловлювання практиків та
науковців, що зробити це важко тому, що демократія – це щось запозичене із
західних країн, що це природний стан таких держав як Канада чи Америка, а для
нас це нове й тому складне. Хоча в дійсності Україна мала широку демократію та
розвинену систему місцевого самоврядування ще задовго до виникнення зазначених
країн, навіть ще у період перших державних утворень на території сучасної
України діяли та розвивались саме демократичні принципи державотворення. На
території українських земель діяла розвинена система самоврядування із широким
залученням громадськості до процесу прийняття державних рішень. Цей досвід може
бути і зараз дуже корисним.
На нашу думку є помилковими твердження деяких науковців та істориків що
говорять про виникнення демократії на території України тільки з появою
Запорозької Січі: “Величезне значення в політичному житті українських земель
мала поява і розвиток такої суспільної верстви як козацтво, центром
консолідації якого стала Запорізька Січ. Тут виникали зародки української
державної організації з притаманними їй елементами демократизму” [54, с.169].
Деякі дослідники вважають, що демократія на теренах України з’явилась в період
виникнення Київської русі. Навіть такій відомий фахівець з питань демократії як
А. М. Колодій у навчальному посібнику “Основи демократії” [93] починає
розглядати “елементи демократії в історії України” з періоду Київської Русі.
Хоча саме історичний досвід свідчить про наявність не тільки “елементів”, а й
розвинених форм демократії у державах, які знаходилися на території сучасної
України ще до нашої ери.
Історія демократії на території України бере свій початок з часів виникнення
перших державних утворень. Деякі з фахівців та науковців вважають, що перші
таки утворення виникли ще у IV – V тисячоліттях до н.е., а деякі вчені
стверджують, що на початку I-го тисячоліття до н. е. Є також твердження, що
першим державним утворенням на території України було так зване Кіммерійське
царство. Вперше воно згадується у творах Гомера і Геродота приблизно у VIII ст.
до н.е. [57, с. 24]. Вважається, що кіммерійці були першим народом, який
управлявся царями, що вийшли з родової і племінної знаті [177, с. 10].
Незважаючи на те, що на чолі Кіммерії стояли царі, їх влада була обмеженою саме
народним волевиявленням – такою їх формою як народні збори. Саме там приймались
всі важливі рішення щодо життєдіяльності Кіммерії та її мешканців. Якщо цар
збирався прийняти якесь рішення він повинен був не тільки оголосити його на
народних зборах, а й порадитись з населенням, яке свою думку, як правило,
висловлювало окриками згоди чи незгоди. Треба відмітити, що кожен кіммерієць
мав право брати участь на цих зборах, тобто якщо виходити з думки Аристотеля,
що демократія – це можливість для всіх мати право брати участь в процесі
управління, то Кіммерійське царство вже було прикладом демократії того часу.
У VII ст. до н.е. на території сучасної України сформувалась друга найдавніша
держава – Скіфія. Влада в неї була дуже сильною та спадкоємною і сконцентрована
в руках царя, але в той же час обмеженою завдяки існуванню народних зборів –
ради скіфів. Це був найвищий законодавчий орган у Скіфської державі, який грав
вирішальну роль у прийнятті державних рішень. Особлива роль в скіфський раді
належала військовим вождям, які очолювали скіфське військо. Вони брали участь у
розгляді всіх найважливіших питань і виступали як радники царя. Значний вплив
мала і рада родових старшин, з якою цар також був повинен узгоджувати прийняті
рішення. Тобто наявність демократії у той період не може викликати сумнівів. Як
стверджують фахівці – це була форма військової демократії, яка містила в собі
якості, властиві суспільному самоврядуванню [54, с.7].
Після того як Скіфія, по ряду причин, припинила своє існування у III ст. до
н.е., на її території виникла нова держава – Сарматська. Сармати в основному
жили війнами. Грабіж та війни були для сарматів звичайною справою, але всі
питання вони вирішували спільно, також як і скіфи, на народних зборах. Це дало
підставу вважати державний устрій сарматів демократичним. “Таким чином,
державний устрій та форми правління Кіммерії, Скіфії та