РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДЖЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ
УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ НА ВУГІЛЬНИХ ШАХТАХ
2.1. Аналіз діючого механізму управління витратами на вугільних шахтах
Основна складова частина паливно-енергетичного комплексу України – вугільна
промисловість. Жодна галузь цього комплексу не має таких потенційних
можливостей у перспективі, як ця. Зараз запаси нафти і газу мають обмежені
можливості у своїй віддачі. У той же час вугільна промисловість має у своєму
розпорядженні тільки розкриті запаси, яких вистачить при видобутку 140-150
млн.т у рік (орієнтовна максимальна потреба народного господарства на рік) на
300 років.
Україна має практично необмежені запаси вугілля, однак велика їх частина
нерентабельна при відпрацюванні існуючими комплексами, тобто сумарні витрати на
видобуток вугілля перевищують його вартість на ринку. За розрахунками фахівців
Всесвітнього банку, середня собівартість видобутку вугілля в Україні складає 29
дол. за тонну, а середня ціна продажу вугілля – 25 дол. Сформовані тенденції
розвитку економіки України визначили необхідність пошуку нових підходів до
підвищення ефективності роботи вугільних підприємств, що в останні десятиліття
погіршили техніко-економічні показники робіт
[16-17, 34-36, 140-143, 154, 163-165].
Вугільна промисловість, займаючи одне із провідних місць у господарському
комплексі України, однією з останніх почала реформувати свій господарський
механізм. Причиною цього була значна громіздкість усього виробничого комплексу
і тісне переплетення економічних зв'язків підприємств галузі з підприємствами
інших галузей. Крім того, деяка непослідовність органів управління у вживанні
заходів щодо стабілізації роботи вуглевидобувних підприємств, що призвела до
різкого зниження обсягів видобутку вугілля, а отже, до значного погіршення
економічного стану галузі, вкрай ускладнила хід початих перетворень.
Підприємства вугільної галузі опинилися в найменш зручних умовах для широкого
застосування ринкових відносин. Галузева спеціалізація і досить постійне коло
споживачів вугільної продукції обмежують волю вибору вугільним підприємствам. А
з урахуванням високих витрат на видобуток вугілля і щодо твердої політики в
ціноутворенні, звужують економічні інтереси суб'єктів господарювання. Проблема
ефективності розвитку вугільного виробництва стає домінуючою як у тактичному,
так і стратегічному відношенні. Широке використання на практиці в різних
галузях людської діяльності ринкових методів установлення вартісних
еквівалентів виробленої продукції, виконаних робіт і зроблених послуг для
підприємств вугільної галузі звелося до обмеження граничних витрат вугільного
виробництва.
Найбільш діючими методами економічного впливу на темпи розвитку вугільного
виробництва в умовах проведення реструктуризації вугільної промисловості
залишаються методи економічного регулювання виробничої діяльності. Справа в
тому, що ефективність вугільного виробництва у рамках усієї країни неможлива
без певного її усередненого рівня. Розробляючи величезні запаси вугільних
родовищ, що у різних районах мають досить значні розходження в умовах як
залягання, так і витягнення, вугільні шахти вже заздалегідь визначені
відповідно до диференціації за умовами виробництва. Природно, що поруч із
підприємствами, які мають відносно кращі можливості для проведення виробничої
діяльності, є і будуть залишатися такі, на яких виробнича діяльність буде
проходити в позамежних умовах. Причому кількість таких підприємств неухильно
буде збільшуватися. Пов'язано це з тим, що вугледобувне підприємство, як ніяке
інше в інакших галузях промисловості, має межі свого існування. Обумовлено це
як обмеженістю корисної копалини, так і досить складними і тяжкими умовами її
видобутку.
У цих умовах під ефективністю вугільного виробництва необхідно припускати не
тільки, щоб на кожну одиницю трудових, матеріальних і фінансових витрат досягти
істотного збільшення обсягу виробництва, але і рівень організації виробництва,
при якому неможливо при існуючому рівні знань і наявних ресурсів зробити хоча б
одну додаткову одиницю якого-небудь товару, не скоротивши виробництво
будь-якого іншого [40, с. 15]. Якщо розглядати ефективність вугільного
виробництва з позиції другого визначення, то без відповідного скорочення
кількості вуглевидобувних підприємств із найвищими витратами трудових,
матеріальних і фінансових ресурсів на видобуток, досягнення визначеного рівня
не можливе.
Технічні, технологічні й організаційні обмеження визначають характер поводження
людей у процесі забезпечення життєдіяльності основних ланок (ділянок) вугільної
шахти; економічні й гірничо-геологічні вимоги обумовлюють доцільність
підземного видобутку взагалі. Якщо гірничо-геологічні явища як послідовні та
закономірні зміни в масиві гірничих порід визначають умови виїмки корисної
копалини, то економічна доцільність підземного видобутку вугілля, навпаки,
визначається, по-перше, необхідністю і важливістю вугілля для задоволення
потреб суспільства в даному виді природного ресурсу, по-друге, можливістю
експлуатації розвіданих запасів вугілля з погляду їх кількісного і якісного
змісту, по-третє, допустимістю залучення робочої сили для відпрацювання
експлуатаційних запасів вугільних родовищ при встановлених їх характеристиках
і, по-четверте, можливістю дотримання необхідних умов функціонування вугільних
шахт. У вказаному ланцюжку умов остання відіграє мало не вирішальну роль, тому
що визначає межі протікання відтворювальних процесів використання складових
виробництва в галузі, на кожному вуглевидобувному підприємстві.
Наявність ш
- Київ+380960830922