РОЗДІЛ II
ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ ВИКОРИСТАННЯ ВИРОБНИЧИХ ПОТУЖНОСТЕЙ ПІДПРИЄМСТВ
2.1. Поліпшення використання основних фондів і виробничої потужності підприємства - спільні проблеми ефективного господарювання
Перехідний стан категорії основних фондів не заперечує, а поглиблює її конкретно-економічний зміст, логічний перехід у більш конкретні економічні категорії, що відображають виробничу діяльність підприємства. До таких категорій відноситься виробнича потужність підприємства.
Зрештою підприємства здійснюють не виробництво взагалі, а виготовляють необхідну споживачам продукцію за допомогою цілком визначених засобів праці - основних фондів у їх натурально-речовинній формі. У виробництві функціонують не основні фонди взагалі, а конкретні системи засобів праці, що відрізняються глибоким технологічно зумовленим внутрішнім взаємозв'язком [147]. Внутрішня структура, розміри цих сукупностей засобів праці жорстко зумовлені якісною й кількісною визначеністю продуктів, що виробляються за їх допомогою й потім надходять на ринок. У поєднанні з робочою силою ці конкретні сукупності засобів праці утворюють виробничі потужності підприємства. Саме у зв'язку з ефективним використанням виробничих потужностей, а не основних фондів, виникає ціла галузь економічних відносин як у неринковій, так і в ринковій економіці. Таким чином, у процесі розвитку ринкових відносин на індустріальній основі логічно виникає категорія "виробнича потужність", з якою безпосередньо пов'язана категорія основних фондів.
В умовах виробництва товар не виробляється за допомогою окремих засобів праці. Вони можуть сполучатися з робочою силою і реалізувати свою споживчу вартість тільки як сукупності, що створюють виробничі потужності. У той же час основні фонди загалом також можуть розвиватися й використовуватися лише як конкретні виробничі потужності. Втілені у виробничих потужностях засоби праці утворюють реальні об'єкти власності і функціонують як такі відповідно до мотивів конкретного підприємства.
Виробнича потужність, як економічна категорія, в умовах планової економіки займала вузлову позицію, була найважливішою характеристикою основних фондів і мала важливе значення для планомірного розвитку підприємств. Розрахунок виробничих потужностей був найважливішою частиною техніко-економічного обґрунтування плану промислового виробництва і використовувався для розробки й складання планових і звітних балансів виробничих потужностей на всіх рівнях управління промисловістю, для розв'язання питань спеціалізації, розробки заходів щодо усунення внутрішньозаводських і міжгалузевих диспропорцій, для розвитку кооперації і ефективного використання основних фондів та інвестицій. Планомірність розвитку здійснювалася шляхом свідомого регулювання виробничих потужностей, чим створювалася можливість підтримки раціональних пропорцій суспільного виробництва.
Пропорційність як одна із закономірностей теорії управління досягалася формуванням і підтримкою відповідної системи співвідношень. Порушення пропорцій у народному господарстві викликало істотне зниження показників фондовіддачі, продуктивності на рівні підприємства, порушення ритмічності виробництва, збільшення собівартості. Тому науковий підхід до пропорційного планомірного розвитку виробництва передбачав використання виробничої потужності як одного з головних показників, за допомогою якого можна було вирішувати проблеми ефективного використання основних фондів.
Директивне планування виробництва промислової продукції починалося, як правило, з розрахунку виробничої потужності, тобто визначення максимально можливого обсягу виробництва на діючих площах у даний період. На кожному підприємстві складався баланс виробничої потужності, враховувалася наявність її на початок і кінець розрахункового періоду за умови досягнення прогресивного рівня її використання. Баланс дозволяв виявити резервну потужність або потребу в додатковому введенні нових потужностей [128, с.123]. Таким чином, у поточних і перспективних планах і в їх обґрунтуванні виробничі потужності підприємств грали ключову роль.
Зі скасуванням централізованого директивного планування в економічній літературі перехід до ринкової економіки почали трактувати як відмову від планових засад в економіці та його особливої ролі. Категорія планування наповнилася політичним значенням, що загострило дискусії серед учених. Центральною проблемою дискусій стала сумісність різних форм ринку і планування. Високорозвинені країни ринкової економіки США та Великобританія, які в 60-70 рр. досягли значних успіхів в удосконаленні системи державного і внутріфірменого планування, у 80-і роки змінили економічну парадигму кейнсіанства на монетаризм, тобто перейшли до дерегулювання своєї ринкової економіки й лібералізму.
У 90-і роки країни СНД під впливом МВФ також обрали за державну економічну політику парадигму монетаризму. Все це знову поставило на порядок денний економічної науки проблему сумісності ринку й плану, тобто проблему економічного й прямого регулювання. Ця проблема в цей час стоїть не тільки перед економічною наукою, але і перед практикою економічного планування на рівні підприємств і корпорацій. Так, А. Петров відмічає: "Зараз існує спірна проблема - з чого виходити при плануванні: з потужностей, замовлень або фінансів?" і робить висновок: "Роль і необхідність планування очевидна" [110, с.45]. Народногосподарське планування здійснюють усі розвинені країни, в тому числі США, де характер щорічного інвестиційного плану має інвестиційний бюджет. Якщо до "великої депресії" основний потік прибутків проходив мимо бюджету, то нині через нього проходить від 30 до 50% ЗНП, тобто об'єми, що перевищують частку накопичення.
Потрібна нова система планування. На зміну директивному плануванню, при якому затверджений план розвитку економіки країни набував сили закону, в умовах ринкової економіки перехідного періоду приходить індикативне планування. Планування розвитку виробничих потужностей підприємств, що грало в плановій еко
- Київ+380960830922