РОЗДІЛ 2.
КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА
У ПІВДЕННОМУ РЕГІОНІ УКРАЇНИ
2.1. Здійснення насильницької колективізації
Ідея соціальної колективізації визріла у вищого політичного керівництва СРСР у
грудні 1927 року. Її подали у своїх промовах досить завуальовано секретарі ЦК
ВКП(б) Й.Сталін і В.Молотов, де стверджували, що для партії немає завдання
важливішого, ніж виробниче кооперування селянських господарств. На думку
вождів, здійснення масової колективізації сприяло б не лише подоланню
хлібозаготівельної кризи, а й зміцненню економічних підвалин радянської держави
тоталітарного типу.
Суцільна колективізація в сталінському варіанті перетворювала самодіяльних
українських селян на підневільних кріпаків-колгоспників, тобто нову соціальну
спільноту, яка слухняно б виконувала різні державні замовлення [4.139, с.
86-87]. Сталін різко активізував пропаганду колгоспів. У його ретельно зважених
заявах не було жодного слова проти кооперативного плану, який вважався основою
аграрної політики ВКП(б) і користувався широкою підтримкою у селянському
середовищі. Коли на одній із зустрічей Й.Сталіна з іноземними робітничими
делегаціями запитали, як він думає ,,здійснювати колективізм у селянському
питанні?”, він відповів так: „По лінії організації індивідуальних селянських
господарств, переважно бідняцького типу, у виробничі товариства”. Яка з цих
„ліній” вважалася головною, ставало зрозумілим із малопомітної ремарки
відносно „всеосяжної колективізації”. Не мало жодного значення пояснення: „до
всеосяжної колективізації спроба не дійшла і не скоро дійде” [4.269, с. 219].
Ці два слова вперше були вимовлені й надруковані, хоч ніхто ще не міг збагнути
жахливого змісту нового словосполукчення.
Значну роль у розробці стратегічної програми соціалістичних перетворень на селі
відіграв ХV з’їзд ВКП(б), що відбувся у 1927 році. Він поставив перед партією
як першочергове завдання поступовий перехід на основі подальшого кооперування
від розпорошених селянських господарств до великого сільськогосподарського
виробництва.
Перехід до великого колективного господарства передбачав масове охоплення селян
первинними формами сільськогосподарської кооперації – збутовими, постачальними.
Ні строків, ні темпів, а тим більше якихось чітко визначених форм і способів
соціалістичних перетворень на селі з’їзд не встановлював. Одночасно в його
резолюціях була запропонована ціла низка економічних та політичних заходів, що
створювали умови залучення селянських мас до колективного господарювання.
Значно збільшувалося кредитування і фінансування колективних господарств,
посилювалася планово-регулююча роль держави. Багато уваги приділялось
створенню матеріальної бази соціалістичного господарства, постачанню на село
різних сільськогосподарських машин [4.148, с. 503].
У політичному звіті ЦК ХV з’їзду ВКП(б) Й.Сталін зазначив, що темп розвитку
сільського господарства не можна визнати задовільним. Генеральний секретар
ВКП(б) вбачав вихід у переході дрібних і розпорошених селянських господарств у
великі й об’єднані на основі громадського обробітку землі, у переході до
колективного обробітку землі на базі нової, вищої техніки. Під тиском Й.Сталіна
в директиви з’їзду з розробки перспективного плану були закладені високі
показники колективізації сільського господарства на кінець п’ятирічки, із
охопленням до 20% селянських посівів. Прогнозувалась таким чином практично
стовідсоткова колективізація бідняцьких господарств [2.109, с. 149].
У січні 1928 року Й.Сталін виїхав до Сибіру, де в низці виступів перед
місцевими партійними і радянськими працівниками виклав таку програму дій:
зажадати від куркулів негайної здачі всіх надлишків хліба за державними цінами,
а в разі відмови вжити надзвичайних заходів і конфіскувати надлишки; у
найближчі 3-4 роки провести часткову колективізацію сільського господарства;
услід за частковою провести суцільну колективізацію.
Прихильність Й.Сталіна та його однодумців до колгоспів і упереджене ставлення
до кооперативів мала просте пояснення. Економічні зв’язки міста з кооперованим
селом могли будуватися тільки через ринок. А це означало, що такі зв’язки мали
бути еквівалентними, адже ринок – це добровільна угода між покупцем і
продавцем, ніхто не стане купувати або продавати собі на шкоду. „Ножиці цін”
виникли тільки тому, що держава завдяки своєму монопольному становищу у
виробництві або у споживанні певної продукції могла здійснювати диктат над
ринком. Проте навіть за монополізму держави у виробника завжди залишався вибір
– продавати свою продукцію, зберегти її для себе або почекати сприятливішої
ринкової кон’юнктури. Економічні зв’язки міста з колективізованим селом могли
будуватися як на ринковій, так і на позаринковій основі. У другому випадку
зникав автоматично діючий механізм забезпечення рівноцінного обміну. В очах
Й.Сталіна та його послідовників така властивість колгоспного виробництва мала
колосальне значення.
Відчуження засобів виробництва у формі колективізації тягло за собою й
відчуження кожного окремо взятого трудівника від колективно виробленої
продукції. Вступаючи до колгоспу, селянин, так би мовити, делегував свої права
на розпорядження як засобами виробництва, так і продукцією групі людей
(правлінню) або одній людині (голові правління), які здійснювали керівництво.
Шляхом прямого адміністративного впливу на цього керівника в поєднанні з
опосередкованим впливом обов’язкових нормативних актів державні установи
одержували змогу визначати, скільки виробленої продукції треба залишити на
розширене відтворення у громадському господарстві та на задоволення потреб
самих колгоспник
- Київ+380960830922