РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
Експериментальні дослідження проводилися на 324 статевозрілих білих
безпородних щурах-самцях масою 180-200 г, які знаходилися на стандартному
раціоні харчування та утримання у віварії.
Моделями бронхолегеневої патології були обрані експериментальні гострий і
хронічний бронхіти та пневмосклероз.
Експериментальний гострий бронхіт викликали за допомогою сефадексу А-25 –
високомолекулярного полімера-полісахариду. Тваринам за допомогою оригінального
дозуючого пристрою для інгаляційного введення сухих порошків під легким ефірним
наркозом вводили інтратрахеально сефадекс у дозі 5 мг на 1 кг маси тіла.
Потрапляючи на зволожену поверхню бронхіального дерева й альвеол, частки
сефадексу А-25 перетворюються на гель, який має властивості ад’юванта.
Високомолекулярні полімери, завдяки своій ад’ювантній дії, здатні викликати
розвиток запальних реакцій з утворенням гранульом. Аерозольне введення
сефадексу А-25 викликає розвиток у легенях гострого бронхіту й альвеоліту з
формуванням зрілих макрофагальних гранульом, з максимальною виразністю
захворювання на 7-й день після введення полімеру [176].
Експериментальний хронічний бронхіт викликали шляхом трансторакального
введення в паренхіму легені спиртового розчину туші в кількості 0,2 мл на 100 г
маси тіла з наступним одноразовим введенням у хвостову вену 25 % - ної
суспензії еритроцитів курей через 20 днів у кількості 0,2 мл на 100 г маси
тіла. Через 3 місяці після початку моделювання одержували модель хронічного
неспецифічного захворювання легень із чітко вираженими ознаками хронічного
деструктивного бронхіту зі спазмом бронхів [105].
Експериментальний пневмосклероз викликали за допомогою гістаміну. Тваринам під
короткочасним ефірним наркозом робили триразове, із п’ятиденними проміжками,
інтратрахеальне введення 100 г солянокислого гістаміну в 0,3 мл 0,9 % розчину
NaCl. Гістамін, викликаючи спазм легеневих артерій і вен, розширення капілярів
і підвищення їхньої проникності, а також порушення легеневої вентиляції
(бронхоспазм), призводить до розвитку в легенях тривалого гіпоксичного стану.
Останнє сприяє розростанню сполучної тканини.
Стадія різко вираженої деструкції легень настає через 2 місяці після введення
гістаміну [166].
У роботі використовували стандартизований препарат омега-3 ПНЖК – “Епадол”
виробництва ЗАТ “Київський вітамінний завод”, м. Київ, Україна, реєстраційне
посвідчення № Р/98/19А/8 від 15.10.1998 р. Це новий лікарський препарат, що
являє собою суміш з високим вмістом ефірів
омега-3 поліненасичених жирних кислот, був розроблений в Інституті фтизіатрії і
пульмонології ім. Ф.Г. Яновського АМН України. Усі дослідження проведені на
одній партії препарату.
Вплив препарату омега-3 ПНЖК на функціональний стан глутатіон-залежної та
монооксигеназної ферментних систем in vivo вивчали як за умов фізіологічної
норми після введення препарату омега-3 ПНЖК у дозі 0,1 г/кг маси тіла, так і за
умов моделей бронхолегеневих патологій.
У дослідах in vitro вплив омега-3 ПНЖК на функціональний стан
глутатіон-залежної ферментної системи крові та печінки оцінювали після
преінкубації цитозольної фракції печінки, крові чи гемолізату еритроцитів з
омега-3 ПНЖК із розрахунку 0,12 г препарата на 5,0 мл дослідного матеріалу, що
відповідало середньотерапевтичній дозі (Н.А. Морозова, 2001).
При кожній експериментальній моделі тварини були розподілені на 6 груп: 1-у
(контрольну) – склали інтактні тварини; 2-у (дослідну) – здорові тварини, яким
вводили препарат омега-3 ПНЖК перорально щодня в дозі
0,1 г/кг маси тіла протягом двох тижнів у серії дослідів при експериментальному
гострому бронхіті та одного місяця при хронічному бронхіті і пневмосклерозі;
3-ю групу – тварини з експериментальною бронхолегеневою патологією; 4-у групу
склали тварини, яким спочатку вводили препарат омега-3 ПНЖК у дозі 0,1 г/кг
щодня протягом двох тижнів у серії дослідів при експериментальному гострому
бронхіті та одного місяця при хронічному бронхіті і пневмосклерозі, а потім у
них викликали експериментальну бронхолегеневу патологію; 5-у – тварини, яким на
тлі експериментальної бронхолегеневої патології вводили препарат омега-3 ПНЖК у
вищезазначеній дозі протягом двох тижнів при гостому бронхіті і одного місяця
при хронічному бронхіті і пневмосклерозі; 6-у – тварини, яким вводили щодня
перорально препарат омега-3 ПНЖК у дозі 0,1 г /кг маси тіла протягом двох
тижнів при гостому бронхіті, одного місяця при хронічному бронхіті,
пневмосклерозі. Потім у тварин була викликана експериментальна бронхолегенева
патологія й після розвитку патології знову тваринам вводили препарат омега-3
ПНЖК у вищезазначеній дозі протягом одного тижня при гострому бронхіті та
одного місяця при експериментальному хронічному бронхіті і пневмосклерозі (рис.
2.1).
Об’єктами дослідження служили мікросомна та цитозольна фракція печінки,
еритроцити щурів. Забір матеріалу для досліджень здійснювали при суворому
дотриманні правил роботи з експериментальними тваринами [177].
Цитозольнуфракцію одержували після виділення мікросом печінки.
У холодовій камері при – 4 0С щурів забивали методом декапітації під легким
ефірним наркозом [52]. Розкривали черевну і грудну порожнини й у нижню воротну
вену через серце вводили катетер у печінку. Шприцом під тиском промивали
печінку холодним середовищем виділення (100 мл 0,25 М сахарози і 0,01 М
етилендіамінтетраацетату (ЭДТА)) до блідо-жовтого кольору, щоб відмити її від
еритроцитів. Після перфузії, печінку видаляли і
Рис. 2.