Розділ 2
Практика становлення КОРПОРАТИВНИХ ФОРМУВАНЬ
ТА ЇХ ВПЛИВ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА
2.1 Оцінка виробничої діяльності корпоративних
структур в умовах ринкової економіки
Аналіз виробництва, його організації, в тому числі в корпоративних виробничих
структурах, нами здійснювався на загальноприйнятих у країні методичних засадах.
Він є складовою частиною економічної науки, що "розкриває і пояснює
закономірності раціональної побудови сільськогосподарських підприємств і
ведення в них виробництва" [49]. Предметом науки, як визнано, є праця людей в
різних комбінаціях організацій сільськогосподарських підприємств. Праця людей
вивчається не у відриві, а в сукупності із засобами виробництва. При цьому
базовими основами організації як науки є: визначення мети і завдань
виробництва; підбір і розстановка людей для виконання поставлених завдань;
встановлення форм кооперації і розподілу праці, забезпечення найвищої
ефективності виробництва; озброєння колективу людей необхідними знаряддями та
засобами праці; керівництво господарською діяльністю та контроль за виконанням
поставлених завдань. На таких засадах не одне десятиліття готували в колишньому
СРСР спеціалістів.
Раціональна організація сільськогосподарського виробництва за багатьма
науковими джерелами означає насамперед приведення у відповідність між собою
організаційних факторів: підбір і розстановка кадрів з урахуванням конкретних
економічних та природних умов; визначення найбільш вигідного напряму
спеціалізації господарства; знаходження найкращих внутрішніх організаційних
форм кооперації; введення стимулюючої системи оплати праці, дієвих форм
управління та контролю за виробництвом.
Сучасні організатори сільськогосподарського виробництва, крім зазначеного,
повинні володіти теорією ринкової економіки та основами ринку, враховувати
жорсткі його вимоги, кон’юнктуру цін, попит і пропозиції, відповідно до цього
приймати оптимальні управлінські рішення щодо обсягів виробництва. Тобто,
керівники повинні знати об'єктивні економічні закони, і передусім – закон
вартості, що є базисом для товарно-грошових відносин, а також основи техніки і
технології виробництва. Працю людей не можна вивчати у відриві від матеріальних
умов виробництва. Тому, аналізуючи сільськогосподарське виробництво, ми
розглядатимемо в сукупності його три сторони – техніку, технологію й
організацію праці.
У зв'язку з цим важливо підкреслити, що основою раціональної організації
виробництва є його економічна ефективність. Знаходження шляхів неперервного
збільшення виходу продукції з одиниці площі (гектара) при найменших витратах
суспільно необхідної праці і засобів – одне з головних організаційних завдань
виробництва, як і аграрної економічної науки в цілому. Кількість суспільно
необхідної праці, що міститься в продукції, є виразом її вартості. Від цього
залежать економічні результати виробництва. З приводу цього К.Маркс писав: “
…при сохранении общественного производства определение стоимости остается
господствующим в том смысле, что регулирование рабочего времени и распределение
общественного труда между различными группами производства, наконец,
охватывающая все это бухгалтерия становится важнее, чем когда бы то ни было”
[66, 67].
Тому невипадково у процесі аграрної реформи, однією з основних складових якої
була реорганізація КСП, створено декілька нових організаційно-правових форм
аграрних підприємств: приватні сільськогосподарські підприємства, селянські
(фермерські) господарства. господарські товариства (в основному товариства з
обмеженою відповідальністю) та сільськогосподарські виробничі кооперативи.
Основною метою реорганізації КСП і створення нових організаційно-правових форм
господарювання на селі було підвищення ефективності роботи
сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на засоби
виробництва та функціонального розмежування чотирьох основних факторів
виробництва – власності на землю, власності на майно, трудових відносин і
менеджменту.
Характерною особливістю динаміки зміни організаційно-правових форм
господарювання за перші два роки їх існування стала індивідуалізація
господарювання на селі, тобто перехід від колективних форм господарювання до
індивідуальних. Проявляється ця особливість у збільшенні кількості приватних і
фермерських господарств та значному зменшенні кількості сільськогосподарських
виробничих кооперативів і відносному зменшенні господарських товариств.
Так, у 2004 році порівняно з 2000 роком кількість приватних
сільськогосподарських підприємств і фермерських господарств зросла на 448
одиниць, або на 17,7%, господарських товариств – на 251, або на 3,8% за рахунок
збільшення кількості товариств з обмеженою відповідальністю з мінімальною
кількістю засновників та зменшення кількості акціонерних товариств, а кількість
сільськогосподарських виробничих кооперативів зменшилася на 971 господарство,
або на 31%.
Сільськогосподарські виробничі кооперативи як організаційно-правова форма
аграрного підприємства найменше відповідає критеріям індивідуального
сільськогосподарського виробництва і найбільше містять у собі засади
колективних сільськогосподарських підприємств, а за деякими положеннями навіть
перевищують їх. Саме це, на нашу думку, і стало причиною різкого скорочення їх
кількості. Але це стосується середніх даних по сільськогосподарських виробничих
кооперативах. Окремі з них мають досить високі економічні показники, про що
піде мова нижче.
Отже, в сільському господарстві України відбувається процес індивідуалізації
- Київ+380960830922