РОЗДІЛ 2
ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
ЕМОЦІЙНОГО СТАВЛЕННЯ ДІТЕЙ СЕРЕДНЬОГО ТА СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ДО СЕБЕ ТА
РОВЕСНИКІВ
2.1. Програма констатувального етапу дослідження та методика вивчення
емоційного ставлення до себе і ровесників
Аналіз психологічної літератури показав, що протягом дошкільного дитинства в
емоційній сфері відбуваються якісні зміни. Емоційні переживання узагальнюються
та усвідомлюються дитиною, виникає орієнтування у власних переживаннях.
З’являється можливість емоційного передбачення наслідків своєї поведінки. Поява
емоційної децентрації та емпатійності зумовлює розвиток соціальних емоцій.
Отже, показниками емоційного розвитку і, водночас, критерями особистісних змін
виступають вербалізація власних переживань, розуміння емоційних станів
оточуючих людей, розуміння морального значення емоціогенної ситуації, наявність
емпатії, поява певної стриманості у емоційних проявах, формування системи
емоційних ставлень.
В літературі майже відсутні експериментальні дані про особливості емоційного
ставлення дошкільників до себе і ровесників, про його вікову динаміку, про
впливи різних сторін емоційної сфери на формування такого ставлення, про
значення формування позитивного ставлення до себе та однолітків для
особистісного розвитку дитини цього віку.
Визначаючи логіку нашого дослідження ми брали до уваги наступні положення.
Ставлення до себе, або самоставлення, - це ”внутрішній погляд“ на себе як на
об’єкт пізнання й переживання [103, с.171]. Самоставлення є структурним
компонентом самосвідомості особистості, яку називають її ядром, складним
психічним процесом сприйняття особистістю самої себе у різноманітних ситуаціях
діяльності та спілкування. У процесі розвитку самосвідомості збільшується
кількість образів власного “Я”, ускладнюється їх зміст, відбувається інтеграція
уявлень та переживань і складається узагальнений самообраз, який у п’ять –
шість років стає більш-менш стійким особистісним утворенням [103, с.18].
Особистісний розвиток дитини дошкільного віку характеризує формування системи
її провідних ставлень (Ю.Приходько) [17]. Ця система субординована таким чином,
що ведучими ставленнями є ті, які підпорядковують собі всі інші, тобто
накладають відбиток на характер їх прояву, стійкість, дієвість тощо. Основу
системи складають моральні ставлення, оскільки ставлення особистості до всіх
сфер навколишньої дійсності завжди опосередковуються її ставленням до інших
людей (К.Абульханова-Славська, О.Бодальов, В.Мерлін, В.М’ясіщев).
В основу нашого дослідження було покладено положення про те, що єдність
емоційних та інтелектуальних процесів утворює “динамічну смислову систему”
(Л.Виготський): будь-яка ідея містить в собі афективне ставлення особистості до
дійсності, що репрезентується в цій ідеї. Механізмом функціонування цієї
системи є прямий рух від потреби і спонукання людини до певного напрямку її
мислення і зворотній рух від динаміки думки до динаміки поведінки і конкретної
діяльності особистості [189, с.20].
Структуру ставлень становлять емоційно-когнітивні утворення, “їх своєрідний
комплекс, який виникає внаслідок накладання емоції особистості на предмет, що
пізнається нею” [189, с.171]. У дошкільному віці провідним компонентом
ставлення виступає емоційний, спираючись на який можна розвивати знання дитини
про себе та регулювати її поведінку [О.Кононко, Ю.Приходько, Т.Титаренко].
Відповідно з цим, збагачення емоційної сфери за рахунок розуміння власних
переживань та переживань оточуючих веде до інтелектуального розвитку дитини і
збагачує, урізноманітнює її емоційні процеси. Адже інтелектуальні здобутки
стають особистісно значущими лише за умови їх емоційного забарвлення.
Дитині дошкільного віку притаманна неадекватна самооцінка з тенденцією до
завищення, що психологами вважається типовим (Л.Божович, О.Кононко, М.Лісіна,
А.Сильвестру). Це зумовлено тим, що у дошкільному віці самооцінка дитини
формується переважно завдяки засвоєнню оцінки дорослих. В цей віковий період
лише розвивається уміння дитини самостійно оцінювати результати своєї
діяльності. Проте залишається схильність завищувати уявлення про свої
можливості, що стимулює прагнення дитини ставити перед собою складні завдання і
мобілізує зусилля для досягнення успіху. Збагачення предметно-практичної
діяльності і поглиблення контактів малюка з дорослими та ровесниками поступово
впливають на формування не лише його адекватної самооцінки, а й самоповаги як
емоційно-ціннісного ставлення до себе. (Н.Дятленко, О.Кононко).
В дошкільному віці формується рефлексія, завдяки якій дитина набуває умінь
розглядати і оцінювати себе неначе збоку, а також вдається до аналізу
результатів діяльності та власних вчинків. Важливим чинником розвитку рефлексії
є сюжетно-рольова гра, в якій дошкільник оволодіває мистецтвом займати позицію
іншої людини, осмислювати свої дії та передбачати їх наслідки (І.Бех,
Н.Дятленко, О.Кононко, В.Мухіна, С.Тищенко, Н.Пеньковська[190] та ін.). Таким
чином, рефлексію розглядаємо як механізм, який забезпечує ефективність
самопізнання дитини та вироблення нею ставлення до себе.
Положення концепції генези спілкування (М.Лісіна, А.Рузська, О.Смірнова та
ін.), згідно з якими предметом спілкування є інша людина, а його продуктом –
самопізнання і самооцінка через пізнання та оцінку партнера по спілкуванню. У
ставленні дитин до ровесника, як й у ставленні до себе, виділяються дві засади
– об’єктна (предметна) та суб’єктна (особистісна). Інша людина водночас
виступає як сукупність окремих якостей, які стають предметом пізнання та
оцінки, а також самоцінна цілісна особистість.
На основі да
- Київ+380960830922