РОЗДІЛ 2
ГЕНЕЗИС АКЦИДЕНТНОГО ШРИФТУ
2.1. Піктограма та ініціал як прообрази акцидентного шрифту
Дослідження щодо графічних знаків та ініціалів знаходимо в роботах відомих
учених, теоретиків, графіків. В. Тоотс [129], В. Ляхов [78], І. Гельб [23],
І. Фрідріх [138], М. Таранов [127], М. Каган [52], В. Істрін [49], Дж. Мерн
[166], В. Холлічер [144], О. Фрейденберг [136], В. Стасов [125], В. Щепкін
[156], Г. Вздорнов [21], П. Клименко [60], В. Міріманов [85], Т. Ільїна [47],
В. Фаворський [133], Б. Рибаков [106] багато уваги приділяли прообразу
письмового знаку – піктографічному письму.
Акцидентний шрифт як унікальний вид графічного мистецтва тісно пов'язаний з
історією розвитку письмового знаку. Одним з найдавніших проявів сучасного
акцидентного шрифту є т. з. «картинне письмо», або «піктографія». На думку
естонського графіка В. Тоотса, «піктографія» була початком розвитку писемності
всіх народів світу [129, с. 9]. Стародавнє піктографічне письмо не мало
канонічних знаків і стабільної структури повідомлення. Узагальнені графічні
знаки-образи, що виникали стихійно, так чи інакше, залежно від волі художника,
формувалися у зв'язне повідомлення в основному за системою, властивою
образотворчому мистецтву, – за принципом сюжетного зв'язку. Такими є картинні
(піктографічні) оповіді про полювання, війни тощо.
Багатозначність тлумачення написаного, суб'єктивність щодо характеру зображень,
складність їх виконання – все це не лише обмежувало користування піктографією,
але й постійно стимулювало пошуки її вдосконалення: з’являлися спрощені знаки
писемності і їх набори (наприклад алфавіти), певною мірою канонізовані, а також
правила розташування цих знаків. Мистецтво шрифту, на думку дослідника книги
В. Ляхова, завжди було і є специфічною формою вираження суспільної свідомості.
Так само, як філософія, право, мораль, релігія, воно по-своєму виражало певні
погляди, ідеї, їх розвиток, зв'язки і відносини, відіграючи в суспільному житті
свою роль. Роль ця, як і значення письмової культури, на різних етапах розвитку
суспільства була неоднакова і неоднозначна. Змінювалися відповідно і форми
письма: від особистих, суто ділових записів до претензійних шрифтів, що
відображали пануючу ідеологію, державний та релігійний етикет. Образний
світогляд людини виражається через шрифти різних епох.
Образна виразність форми акцидентного шрифту акумулює в собі багато уявлень,
пов'язаних з традиційними поглядами на композиційні елементи шрифту. Деякі з
них побудовані на літературних, метафоричних асоціаціях; інші – на більш
віддалених і тонких образних характеристиках. Мова йде про «витонченість»
шрифту, його «затишність», «інтимність».
В образних характеристиках сконцентрована суспільна «контактність» шрифту, його
«олюднена» сутність, що набула образотворчої форми. Основні завдання та етапи
процесу формування шрифту і книги в різні часи та в різних народів були
подібними, незважаючи на те, що кожний з них мав безліч індивідуальних
особливостей. У цьому можна переконатися, розглянувши найперші форми розвитку
писемності, а потім книги народів Давнього Єгипту, стародавніх греків і римлян.
В усіх стародавніх цивілізаціях, на думку В. Ляхова, цикл розвитку способів
фіксації і передачі письмової інформації складався фактично з трьох «фаз» [78,
с. 24].
Перша «фаза», докнижкова, була пов'язана з пошуками сталих форм закріплення
словесної інформації в знаковій письмовій системі (рис. В.2.1). Саме тут
встановлювалися канонічні форми знаків (алфавіт) і структури їх організації
(напрямки письма і читання, поділ на слова), а також проходив примітивний
відбір матеріалів і засобів для письма [78, с. 28].
Друга «фаза», передкнижкова, відома стихійною діяльністю людства, направленою
на пошуки засобів організації великих текстових повідомлень в зручну для
користування форму. У цей період проходили бурхливі пошуки матеріалів,
інструментів, способів поєднання листків. Проте усі ці пошуки не призвели до
спільного рішення – знаходження єдиної раціональної форми організації
текстового повідомлення, хоча на той час цю проблему вже було поставлено за
мету.
Третя «фаза» – книжкова, коли було чітко усвідомлено принципи
конструктивно-просторової форми текстового повідомлення, знайдено єдину
доцільну його організацію за допомогою спеціальних пристосувань, що
забезпечують зручність у користуванні та виробництві. Сукупність цих засобів
становить поняття книги як книжкової форми [78, с. 29].
Усі три «фази», добре помітні в історії кожної великої і давньої цивілізації,
мають внутрішні розгалуження, свої специфічні особливості, продиктовані
багатьма об'єктивними і суб'єктивними причинами, що впливають на хід історичних
процесів.
Двома найбільш важливими проявами людської поведінки є самовираження і
комунікація. Перший прояв належить до того, що називається особистою
поведінкою, другий – до соціальної поведінки. Розглядаючи це питання, відомий
американський учений І. Гельб вважає, що людина має багато засобів, як
природних, так і штучних, для вираження своїх думок і почуттів. Людина може
намагатися передати свої почуття, думки або поняття, використовуючи умовні та
вже існуючі образи. Для цього повинна існувати загальноприйнята система умовних
знаків або символів, які у процесі застосування одними особами стають
зрозумілими іншим, тим, хто сприймає ці знаки або символи [23, с. 13]. Цей
автор у монографії «Досвід вивчення письма» [23] вперше визначив письмо як
специфічний тип знакової системи, як особливу галузь – предмет самостійної
науки – світової культури. Аналізуючи писемності різних часів і
- Київ+380960830922