РОЗДІЛ 2
НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ЯК ФАКТОР
ВИНИКНЕННЯ КОНФЛІКТІВ
Значення середовища в освіті й вихованні людини усвідомлювали багато видатних
педагогів – К.Д.Ушинський, Л.М.Толстой, М.І.Пирогов, П.Ф.Лесгафт, С.Т.Шацкий,
А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський та інші.
Особливу увагу питанням середовища, або соціального середовища, почали
привертати з початку 90-х років минулого століття, що було викликано загальними
процесами гуманізації освіти і пов’язаною у зв’язку з цим необхідністю
всебічного врахування інтересів особистості, її культурних потреб і запитів.
Згідно з енциклопедичним словником, соціальне середовище в широкому розумінні
(макросередовище) охоплює всю суспільно-економічну систему, соціум, до якого
належить людина (наприклад, вищий навчальний заклад), у вузькому значенні
(мікросередовище) “включає безпосереднє оточення людини – сім’ю, трудовий,
навчальний та інші колективи й групи. Середовище здійснює вирішальний вплив на
формування й розвиток особистості. Одночасно під впливом діяльності людини воно
змінюється. І в процесі цих перетворень змінюються самі люди” [289; с.1256].
Як свідчить аналіз наукових джерел, середовище є одним з основних понять
соціальної філософії, соціології, соціальної психології, соціальної
педагогіки.
Філософи в поняття соціального середовища включають сукупність суспільних
матеріальних та духовних умов, факторів, відносин, що стосовно особистості
існують об’єктивно, тобто ідеальне середовище особистості є об’єктивним
чинником її формування. Але як предметні, так і духовні елементи середовища
особистості, так само як і середовище її соціального спілкування, визначаються
суспільними умовами і не можуть бути прирівняні до матеріальної та духовної
культури суспільства, до всієї сукупності відносин, що існують у суспільстві
[212].
Психологи і педагоги розглядають середовище як таке, що створює умови для
формування особистості. Середовище – це суб’єктивно пережита людиною об’єктивна
реальність, з якою людина вступає у взаємодію в житті. Середовище людини, так
чи інакше впливаючи на її свідомість, поведінку, діяльність, є одночасно
своєрідним показником оволодіння нею способами діяльності й спілкування, рівня
соціального розвитку, укладу життя, міри участі в житті суспільства [212,333].
Навчально-виховне середовище є частиною соціального середовища, що створюється
в суспільстві для формування зростаючого покоління в матеріальному,
організаційному, кадровому, змістовному тощо відношеннях.
До факторів навчально-виховного середовища, що мають найбільший вплив на
формування і розвиток особистості, В.В.Ягупов відносить: внутрішній порядок
навчального закладу, ритуали, взаємини в колективі, громадську діяльність,
громадську думку [333; с.528].
Дослідженнями щодо середовища, в якому відбувається розвиток людини,
встановлено, що будь-яке навчально-виховне середовище (дитячого садка, школи,
ВНЗ) повинно бути: навчаючим, розвивальним, виховуючим, інформативним,
екологічним, естетичним, діалоговим, гуманним, одухотвореним [181].
Основними виховними функціями середовища виступають [333; с.529]:
• світоглядна чи ціннісно-орінтаційна – розкриває зміст моральної спрямованості
навчального колективу – соціальну цінність, інтегративну єдність її мети,
цілей, мотивів; перспективи розвитку колективу;
• адаптаційна – забезпечення входження тих, хто вчиться, в ритм навчання;
• емоційного розвантаження, що реалізується через позитивний
соціально-психологічний клімат і морально-психологічну атмосферу, які
визначають самопочування особистості, її задоволення колективом, відчуття
комфорту від перебування в колективі, характер міжособистісного сприймання і
налагодження взаєморозуміння, емоційний настрій;
• організаційна – сприяння процесам самоорганізації, самоуправління,
самовдосконалення особистості, створення умов для виявлення здібностей кожного,
взаємної відповідальності, взаємовиручки, взаємодопомоги;
• коригуюча – врахування ступеню розвитку групових норм – загальних правил
поведінки, яких дотримуються у групі та закладі; групових процесів (етапи
виникнення, розвитку та розпаду групи, керівництво, лідерство); системи
санкцій.
Узагальнюючи вище викладене й виходячи з позицій особистісно-орієнтованого
підходу при розгляді явищ дійсності, спираючись на гуманістичні ідеї, в
дослідженні навчальне-виховне середовище вищого навчального закладу
визначається як сукупність матеріальних і духовних умов, факторів, відносин, що
створюються в закладі, так чи інакше впливають на формування людини, на її
розвиток, виховання, освіту, соціалізацію як особистості, сприяють спільному
розв’язанню проблем і співучасті в діяльності, спрямованої на реалізацію
можливостей учасників педагогічного процесу, виявлення їхньої творчої
індивідуальності.
Навчально-виховне середовище ВНЗ у складних і різноманітних взаємозв’язках
включає певні атрибути: матеріальні (територія, приміщення для різної
діяльності, обладнання, в тому числі технічні й мультимедійні засоби, навчальна
і науково-методична література тощо; зміст і організацію освітнього простору
(соціальний досвід, що “закодований” у змісті навчання й виховання; система
управління, регламентація і способи спільної діяльності учасників освітнього
процесу, форми самоврядування, норми, традиції закладу тощо).
Як зазначає В.С.Кукушин, навчально-виховне середовище є єдністю людини і
середовища. При взаємодії людини й середовища створюється нове об’єднання, що
не схоже на попереднє. Ця єдність людини і середовища характеризується і
кількісно (кількістю учасників взаємодії) й якісно – оптимальні
- Київ+380960830922