розділ 2
форми звітності №2 „Звіт про фінансові результати”.
Як справедливо відзначається в економічній літературі [12; 67], таке
угруповання дозволяє визначити й аналізувати структуру витрат підприємства та
їх динаміку залежно від питомої ваги того чи іншого елемента у виробничій
собівартості.
Інформація щодо елементів витрат дозволяє:
виявити якісні показники діяльності підприємства;
здійснювати контроль за витратами відповідно до їх цільового призначення у
процесі виробництва продукції;
розкрити зміст витрат на виробництво з різних сторін. При цьому вони не
повторюються, а взаємно доповнюють один одного, дозволяючи пізнати їхню
характеристику у взаємозв'язку з конкретними умовами та результатами
виробництва.
Така інформація необхідна також і для розрахунку макроекономічних показників за
системою національних рахунків.
Угруповання витрат виробництва за економічно однорідними елементами, враховуючи
його практичну і наукову значимість, не задовольняє всіх завдань і вимог
обліку, калькулювання й аналізу собівартості продукції. Аналітикам необхідно
знати не тільки, що витрачено на виробництво, але також і куди спрямовані ці
витрати (на які види продукції), де були витрачені ті чи інші ресурси, а також
знати фактичну собівартість одиниці кожного виду продукції. Для досягнення
зазначених цілей існує угруповання витрат за калькуляційними статтями, що
передбачає об'єднання окремих видів витрат у відповідні статті, що відображають
виробниче призначення витрат, у розрізі яких найбільш доцільно й економічно
правильно здійснювати облік і калькулювання собівартості окремих видів
продукції [49]. Згідно з рекомендаціями П(С)БО 16 „Витрати” підприємства
самостійно встановлюють перелік і зміст статей калькуляції, які відображають
особливості процесу виробництва. На підставі проведених досліджень у
підприємствах ресторанного господарства нами були визначені основні статті
витрат, наведені у додатку А.
В економічній літературі доцільність застосування структури витрат за статтями
визначена такими характеристиками:
відображає витрати виробництва залежно від їх ролі у виробничому і
технологічному процесах;
дає можливість встановити напрямок та цільове призначення окремих видів
витрат;
обчислює витрати в розрізі цехів та інших структурних підрозділів, а також
визначає їхню залежність від діяльності кожного підрозділу і одночасно роль
кожного підрозділу в зниженні виробничих витрат [12].
Дискусійним в обліковій науці є питання про те, виходячи з яких ознак будувати
номенклатуру статей: за функціональною ознакою чи за ознакою місць їх
виникнення і сфери відповідальності. Так, А.С. Бородкін і В.Ф. Котов
рекомендують будувати номенклатуру статей витрат за їх функціональною ознакою,
тобто комплексні, і низку прямих витрат розподіляти за функціями – поточні
витрати, соціальні витрати, управлінські й інші [16; 68]. У той же час П.С.
Безруких вважає цю пропозицію в такому вигляді не прийнятною через деякі
причини. По-перше, при подібних угрупуваннях будуть неправильно об'єднані в
одну статтю „соціальні витрати”, основні та накладні витрати, тобто витрати
різні за своїм економічним змістом і призначенням. По-друге, ці угруповання
будуть багато в чому дублювати такі, що вже існують (наприклад, за економічними
елементами). По-третє, вони обмежать можливості встановлення відповідальності
за витрачанням ресурсів за місцями їх виникнення і за призначенням витрат, що
ускладнює вирахування витрат у розрізі структурних підрозділів і виявлення
їхньої залежності від діяльності цих підрозділів [12].
На наш погляд, у цьому випадку більш доцільно встановлювати номенклатуру статей
за ознакою місця виникнення та враховувати при цьому функціональну ознаку
залежно від мети керівника.
У процесі виробництва продукції витрати виникають у різних виробничих і
невиробничих сферах та є різними за економічним змістом, тобто залежать від
характеру виготовлення, технології й організації праці. У зв'язку з цим
необхідно розглянути класифікацію витрат за цільовим призначенням і місцями їх
виникнення.
За місцями виникнення (відповідальності) витрати на виробництво групують за
виробництвами, цехами, ділянками, технологічними переділами, службами та іншими
адміністративно відособленими підрозділами виробництв. При цьому під місцем
виникнення витрат розуміють об'єкти аналітичного обліку за елементами витрат і
статтями собівартості – структурні підрозділи підприємства. Центри
відповідальності можуть і не збігатися з місцями виникнення витрат. Зона
відповідальності управлінських служб ширше місць виникнення витрат відповідних
служб. Вони впливають на величину через зміни норм і нормативів за
технологічними показниками. Відповідальність управлінських структур поширюється
на виробничі підрозділи, тому центри витрат охоплюють кілька місць виникнення
витрат. Так, Я.І. Пижинський справедливо пропонує виділяти основні і допоміжні
центри відповідальності. Мають на увазі виробничі й
адміністративно-управлінські підрозділи, які впливають на утворення витрат у
декількох місцях їх виникнення [112]. В.Б. Івашкевич і М.Г. Чумаченко
визначають центри відповідальності як персональне закріплення відповідальності
за певними витратами [58; 156]. При управлінні оборотними активами, на нашу
думку, більш прийнятною є точка зору Я.І. Пижинського, тому що при виконанні
його рекомендацій забезпечується контроль у місцях виникнення витрат. Іншими
словами, витрати підприємства підрозділяються відповідно до їх виробничого
призначення, при цьому один і той же вид витрат може використовуватися
- Київ+380960830922