РОЗДІЛ 2.
ОБЛІК ПОСТАЧАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ МАТЕРІАЛЬНИХ СИРОВИННИХ РЕСУРСІВ: ПРАГМАТИКА
ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ
2.1. Механізм оцінки матеріальних сировинних ресурсів у формуванні їх
заготівельної собівартості
У нових умовах господарювання поліпшення обліку та контролю за використанням
матеріальних сировинних ресурсів залежить насамперед від стану
нормативно-правової бази. Перелік законодавчих і нормативних документів, що
регламентують чинний порядок організації бухгалтерського обліку виробничих
запасів, поданий у додатку Л. 1. Однак цей перелік законодавчих документів
недостатній для побудови обліку матеріальних сировинних ресурсів. На нашу
думку, сьогодні назріла потреба у створенні нових положень за всіма ділянками
облікової роботи. Звичайно, основою в них мають бути Закон України від 16 липня
1999р. № 996-14 “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та
П(С)БО 9 “Запаси” зі змінами та доповненнями, що об’єктивно виникли в процесі
застосування цього стандарту.
Однією з важливих проблем, яка входить до компетенції обліку матеріальних
сировинних ресурсів, є процес формування фактичної заготівельної собівартості
сировини і матеріалів. На її актуальність вказують вітчизняні та зарубіжні
економісти Я. В. Мех, В. Ф. Палій, А. Л. Степанюк, С. С. Петренко, Л. Т.
Раффінг та ін. [102; 130; 162]. Особливо злободенне це питання для
матеріаломістких галузей промисловості, до яких належить плодоовочеве консервне
виробництво. Оптимальна вартісна оцінка заготівлі сировини та матеріалів (це
коли математичне сподівання дорівнює оцінюваному параметру, а дисперсія
мінімальна) значною мірою сприяє здійсненню інформаційної та оціночної функцій
обліку, підвищенню його оперативності.
Запропонована у П(С)БО 9 “Запаси” оцінка матеріалів за первісною вартістю
безпосередньо відповідає принципу реальності обліку, проте застосовувати її в
поточному обліку важко. Проблема пов’язана передусім зі складністю визначення
первісної вартості кожного номенклатурного номера матеріалів, кількість яких на
консервних підприємствах є значною. Для обчислення первісної вартості, згідно
зі стандартом, слід розподіляти інформаційні, посередницькі послуги і
транспортно-заготівельні витрати (ТЗВ) за видами сировини та матеріалів,
приєднуючи їх до купівельної вартості кожного з видів. Однак часто у практиці
такі витрати є спільними для кількох видів матеріалів і розподілити їх можна
лише умовно, тому поточний облік матеріальних сировинних ресурсів за первісною
вартістю можливо реально застосувати лише на підприємствах з обмеженою
номенклатурою матеріалів, які надходять великими партіями. З урахуванням цього,
були внесені зміни до П(С)БО 9 “Запаси”, що передбачають ведення ТЗВ на
окремому субрахунку, і їх розподіл здійснюється за аналогією до старого
національного обліку.
Суми, сплачені постачальнику (продавцю) відповідно до умов договору в
консервній промисловості, становлять закупівельні ціни на сільськогосподарську
сировину, які визначають за прейскурантом або договором. До них входить
додаткова плата за підвищену якість і доставку сировини на заготівельний пункт
або скидка в межах норм непридатних, відсортованих плодів та овочів.
Відзначимо, що договірні закупівельні ціни у плодоовочевій консервній
промисловості зазнають значних коливань залежно від виду і сорту сировини,
періоду заготівлі, природно-кліматичної зони тощо.
Крім закупівельної ціни, згідно зі П(С)БО 9 “Запаси”, первісна вартість включає
перелік витрат транспортно-заготівельної діяльності. Однак у практиці часто, на
момент оприбуткування матеріальних сировинних ресурсів на склад, відсутні:
по-перше, товарно-транспортні та залізничні накладні на їх перевезення;
по-друге, рахунки на проведені сторонніми організаціями заготівельні витрати, а
також вартість цих витрат, здійснених власними силами. Це, відповідно, не дає
змоги включити ці витрати у первісну вартість.
В економічній літературі питання про склад ТЗВ має дискусійний характер.
Звичайно, з точки зору держави та завдань фінансового обліку, важливим є
реальне відображення витрат господарювання, незалежно на які статті вони
списуються: на заготівельну собівартість, на витрати виробництва, на
загальногосподарські витрати чи адміністративні. Всі вони врешті-решт
відображаються на фінансових результатах підприємства. Однак, з точки зору
підприємства, списання конкретних витрат на певні статті має важливе значення,
оскільки дає чіткішу картину ефективності його функціонування. Коли деякі
витрати списуються на фактичну собівартість заготівлі без конкретизації
(«котловим» методом), управлінській підсистемі підприємства для аналізу своєї
діяльності потрібно додатково робити перерозподіл цих же витрат відповідно до
компетенції їх здійснення, чого можна було б уникнути.
Окремі спеціалісти вважають, що витрати пов’язані зі складуванням, доставкою
сировини та матеріалів зі складів до робочих місць, доцільно обліковувати в
складі витрат на утримання і експлуатацію машин і обладнання [6, С. 27]. Інші
ж, серед яких Б. І. Валуєв [32, С. 153] і А. П. Чечета [213, С. 105],
притримуються думки, що вищеназвані витрати варто включати в заготівельну
собівартість матеріальних сировинних ресурсів.
Відсутня єдина думка щодо обліковування таких витрат, як утримання складів і
відділів матеріально-технічного постачання. Так, П. С. Безруких рекомендує
включати вищезгадані витрати до управлінських [13, С. 86]. Б. І. Валуєв вважає
за доцільне обліковувати їх у заготівельній собівартості[32, С. 153]. А. П.
Чечета [213, С. 106] та А. Н. Кашаєв [74, С. 56] пропо
- Київ+380960830922