РОЗДІЛ 2
ФАКТОРИ, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ ФУНКЦІОНАЛЬНО-ПЛАНУВАЛЬНУ ОРГАНІЗАЦІЮ МАЛИХ СІЛ ТА ЇХ
МІСЦЕ І РОЛЬ В ПОСЕЛЕНСЬКІЙ МЕРЕЖІ
2.1. Визначення меж дослідження
Проведений аналіз динаміки територіального розповсюдження малих сільських
поселень за 1986 - 2001 рр. (рис. 2.1, 2.2) показує, що найбільші зміни
відбулись на північному сході України на території Полтавської, Сумської,
Харківської, Чернігівської областей. Аналіз проводився на рівні
адміністративних районів.
Саме ці чотири області – Чернігівська, Сумська, Полтавська і Харківська
віднесені до регіону вмираючих і занепадаючих поселень і гострої депопуляції
(частка таких поселень там складає від 41,8 до 57,7%) науковцями Інституту
економіки НАНУ [59, с.55]. Співставлення територіального розповсюдження малих
сільських поселень з демографічним районуванням України, проведеним В.О.
Джаманом [133] показує, що з п’яти виділених за подібністю демографічної
ситуації регіонів, - два регіони з найгіршими демографічними показниками
(Північно-Східний та Східний) – практично повністю включають всі області з
найбільшою часткою малих сіл, а регіон, де відбулися найбільші територіальні
зміни в їх розповсюдженні, практично співпадає з Північно-Східним демографічним
регіоном (Чернігівська, Сумська, Полтавська області), який характеризується
найбільшим від’ємним приростом населення (рис. 2.3).
Все це дозволяє зробити висновок, що в теперішній час саме демографічний
фактор відіграє головну роль в територіальному розповсюдженні малих сільських
поселень.
Оскільки малі сільські поселення розповсюджені по території України
нерівномірно, очевидно, що дослідження проблем їх розвитку та планувальної
організації (а також впровадження результатів досліджень) доцільно проводити
насамперед на матеріалі регіону, де частка малих сіл найбільша.
Рис. 2.1. Територіальне розповсюдження малих сільських поселень в Україні
станом на 01.01.1986 р. (складено за [50, с. 8]).
Рис. 2.2. Територіальне розповсюдження малих сільських поселень в Україні
станом на 01.01.2001 р. (складено за [84]).
Рис. 2.3. Районування території України за відмінностями демографічних процесів
(за В.О. Джаманом [133]) : 1 – Західний регіон (Волинська, Рівненська.
Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська. Закарпатська, Чернівецька
області); 2 – Центральний регіон (Київська, Житомирська, Хмельницька,
Вінницька, Черкаська, Кіровоградська області); 3 – Північно-Східний регіон
(Чернігівська, Сумська, Полтавська області); 4 – Східний регіон (Харківська,
Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька області); 5 – Південний
регіон (АР Крим, Одеська, Миколаївська, Херсонська області).
Рис. 2.4. Територіальне розповсюдження малих сільських поселень у Полтавській,
Сумській та Харківській областях (складено і розраховано за [134, 135, 136]).
Для визначення меж цього регіону слід використовувати межі існуючих
адміністративно-територіальних одиниць. Ця вимога обумовлена тим, що з усіх
існуючих форм поділу території лише система адміністративно-територіального
поділу охоплює всю країну і забезпечує ефективне управління процесами, що в ній
відбуваються. Отже, вирішення проблем малих сільських поселень на практиці може
здійснюватися теж лише на рівні конкретних адміністративно-територіальних
одиниць – областей, районів, сільських Рад.
Логічною також уявляється вимога збігу меж досліджуваного регіону з межами
однієї з восьми регіональних (міжобласних) систем розселення, які виділені в
Україні. Територіальне обмеження дослідження межами Північно-Східного регіону
України (до якого входять Полтавська, Сумська, Харківська області) цілком
відповідає всім вищеназваним вимогам.
Оскільки близькість до великого міста позитивно впливає на розвиток сільських
поселень, буде доцільним зосередитися лише на сільських адміністративних
районах., що розташовані поза зонами впливу великих, крупних та найкрупніших
міст. Таким чином, ми дослідимо саме ті райони, де існує реальна потреба у
виробленні пропозицій щодо збереження поселенської мережі.
Територіальне розповсюдження малих сільських поселень в межах визначеного для
дослідження регіону є нерівномірним. В різних сільських адміністративних
районах їхня частка складає від 29 до 83% (рис. 2.4). При цьому, як і на
загальноукраїнському рівні, простежується зв’язок між розповсюдженістю малих
сіл і демографічними показниками в кожному з районів. Тому доцільно детальніше
розглянути як тенденції демографічних процесів у сільській місцевості в цілому,
так і особливості демографічної структури малих сіл.
Соціально-економічні та демографічні фактори
Погіршення демографічної ситуації у сільській місцевості, яке триває останні
три десятиріччя, особливо позначилось на малих сільських поселеннях [63, 64].
Їх сучасна демографічна структура значно відрізняється від структури як
поселень більшої людності, так і сільського населення в цілому (табл.А-4). В
основному відмінності стосуються вікової структури населення. Найбільше
відрізняються, з одного боку, малі поселення (людністю до 50 чол.), а з іншого
– великі (людністю 500-999 чол. та 1000 чол. і більше). Практично по всіх
вікових групах (крім групи віком 55-59 років) показники по цих двох групах
поселень відрізняються в 1,6 – 2,2 рази. Із зменшенням людності поселення в
ньому збільшується частка осіб непрацездатного віку, а частка дітей та молоді
різко зменшується. Ця закономірність простежується як на рівні України в цілому
(рис. 2.6), так і в обраному для більш детального дослідження Північно-Східному
регіоні (рис. 2.7). У той же час для малих сіл характерні і певні диспропорції
статево