РОЗДІЛ 2
ФІЗИКО–ГЕОГРАФІЧНА, ІСТОРИЧНА ТА СОЦІАЛЬНО–ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА МОДЕЛЬНИХ
МІСТ
СХІДНОЇ ЧАСТИНИ МАЛОГО ПОЛІССЯ
2.1. Фізико-географічна характеристика
Досліджувані міста – Острог (південна частина Рівненської обл.), Нетішин,
Славута та Шепетівка (пн. частина Хмельницької обл.) – відносяться до цікавого
у флористичному відношенні регіону Малого Полісся [7, 112]. І розташовані в
межах Ікво–Вілійського та Шепетівського природних геоморфологічних районів [31,
32, 77]; за геоботанічним районуванням 1977 р. – відносяться до Європейської
широколистянолісової області, Центральноєвропейської провінції, Поліської
підпровінції, Центральнополіського округу, Шепетівсько–Баранівського району
[31] (рис. 2.1, А). На підставі узагальнень та аналізу флористичних та
геоботанічних досліджень Малого Полісся було виділено у самостійний
ботаніко-географічний район [31, 37, 77]. Але і до тепер не існує одностайної
думки щодо природного районування даної території. Деякими авторами Мале
Полісся віднесено до лісостепової зони і включено у Волино-Поділля [31], іншими
виділено цей район як екстразональну лісову зону Поліської провінції [20, 21,
168].
За фізико–географічним районуванням [77] до Малого Полісся із досліджуваних
міст включаються лише три: Острог, Нетішин і Славута, а Шепетівка знаходиться
на межі між Житомирським Поліссям та Малим Поліссям. Оскільки межі Малого
Полісся, зокрема її східна, є дискусійними (рис. 2.1., Б). Рядом дослідників
були запропоновані різні схеми районування регіону. Так Н.В. Мшанецькою було
запропоновано флористичне районування території Малого Полісся [112], згідно
якого регіон поділяється на три райони: Західномалополіський, Приполіський та
Приподільський (рис. 2.1, В). Л.С. Юглічек досліджуючи рослинність східної
частини Малого Полісся зміщує східну межу регіону в напрямку Житомирського
Полісся (проводить її між с. Миньківці та с. Поляни) [174]. Згідно Я.П. Дідуха
та Ю.Р. Шеляг-Сосонко досліджувані міста відносяться до Європейської
широколистянолісової області, Центральноєвропейської провінції широколистяних
лісів, Південнопольсько-Західноподілської підпровінції широколистяних лісів,
лук, лучних степів та евтрофних боліт, Малополіського округу грабово-дубових,
соснових лісів, заплавних лук та евтрофних боліт.
Мале Полісся межує на півночі з Волинською височиною, на півдні – Подільською
височиною, на південному заході – Розточчям, на сході через
Острозько-Славутську низовину з’єднується з Житомирським Поліссям [18, 77];
східна частина Малого Полісся згідно геоморфологічного районування [11, 12, 77]
розташована на Волино-Подільській височині на розмитій крейдяній основі [77].
Кременецько-Острозька прохідна долина чітко розділяє Мале Полісся на дві
частини – західну, що охоплює північну частину Львівської, південну частину
Рівненської та північну частину Тернопільської обл. та східну, яка включає
південну частину Острозького р-ну Рівненської обл., Славутський, Ізяславський,
Шепетівський та Полонський р-ни Хмельницької обл. [112, 174]. Північна межа
регіону проходить через наступні населені пункти: Буща, Острог, Крупець,
Бачманівка та ін., південна – поблизу Майдану, Кунева, Плужного та Шепетівки.
Межі Малого Полісся відповідають будові рельєфу регіону, наприклад, різниця
висот між рівнем Малого Полісся і рівнем Поліської височини досягає 70-150 м
[183]. Східна частина Малого Полісся у порівнянні з усім Поліссям (120-150 м)
характеризується значним підвищенням поверхні (150-300 м), рівнинністю її
території порівняно з Подільською та Волинською височинами [31, 32, 77],
значним вмістом
Рис. 2.1. А – картосхема геоботанічного районування УРСР (1977);
Б – картосхема південного Полісся (Маринич, 1963);
В – картосхема Малого Полісся (Мшанецька, 1995)
пісків, які сприяли формуванню еолових форм рельєфу (дюн, гряд, кучугур та
піщаних валів) [77]; це особливо характерно для мм. Славута та Нетішин. Тут
найбільш поширеними є дерново-середньопідзолисті, піщані, піщані
дерново-слабопідзолисті ґрунти. Долини річок представлені дерново- лучними,
чорноземно-лучними, глейово-лучними, болотно-торфовими та лучно-болотними
типами ґрунтів; вони досить родючі, переважно розорані, часто використовуються
під сіножаті [112].
Геологічна будова Малого Полісся неоднорідна в межах різних геоморфологічних
елементів. У будові рельєфу приймали участь сучасні четвертинні техногенні
(намивні), болотні і алювіальні відклади підстелені глинами сарматського ярусу
нижнього неогену та нижнього кембрію. Намивні ґрунти представлені пісками,
потужністю до 2,5 м, трохи далі на схід вони досягають до 5 м. Болотні відклади
представлені торфом і заторфованими ґрунтами різної потужності до 2-5 м.
Сучасні четвертинні алювіальні відклади характеризуються строкатістю,
неоднорідністю залягання на глибині; представлені пісками різного
гранулометричного складу: від гравелистих до дрібних, в шарі піску
зустрічаються численні прошарки і лінзи глинистих ґрунтів (від супісків до
глин) 1-2 м товщини. Загальна потужність сучасних четвертинних відкладів
коливається від 10 до 30 м. Абсолютні відмітки крівлі залягають нижче глин
сарматського ярусу 185-205 м, їх потужність до декількох десятків метрів. Нижче
залягають породи алевролитово-аргілітової товщі чарторийської свити.
Середньо-верхньочетвертинні флювіогляціальні відклади, представлені
піщано-глинистими утвореннями і перевідкладами крейди. Потужність її
коливається в широких межах – від декількох сантиметрів до 15 м.
Діяльність льодовикових вод призвела до заболочення місцевості
- Київ+380960830922