Розділ 2
ОБЛІК ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА В СИСТЕМІ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ
2.1. Класифікація витрат виробництва як основа управлінського обліку
У системі фінансового обліку витрати виробництва групують за узагальненими
статтями, які включають, як правило, кілька елементів. Зокрема, це такі статті,
як "Сировина та матеріали", "Паливо й енергія на технологічні цілі", "Витрати
на утримання та експлуатацію устаткування" тощо.
Це не дає можливості здійснювати оперативний контроль за додержанням нормативів
витрат, оскільки узагальнення окремих, навіть споріднених, елементів у одній
статті призводить до того, що негативні відхилення за одними поглинаються
позитивними відхиленнями за іншими і в цілому за статтею вони викривлені
(табл.2.1).
Таблиця 2.1
Структура статті "Витрати на утримання та експлуатацію обладнання"
на Чортківському комбінаті хлібопродуктів за 2005 рік
Сума, тис.грн.
Назва елементів витрат
за нормативом
фактично
Відхилення від нормативу (+,–)
Заробітна плата робітників, зайнятих ремонтом й обслуговуванням обладнання
84,2
82,7
-1,6
Амортизація обладнання
76,3
76,3
Вартість витрачених запасних частин
106,2
109,2
+3,0
Вартість інших матеріалів
8,4
9,1
+0,7
РАЗОМ
275,2
277,3
+2,1
Отже, загальна сума відхилень за статтею становить 2,1 тис.грн. Насправді за
окремими елементами спостерігається економія, за іншими – перевитрата, однак
алгебраїчна сума відхилень призвела до згортання позитивних і негативних
відхилень, що зумовило видимість нормального стану формування витрат
виробництва за наведеною статтею, оскільки відхилення від нормативу менші один
(0,76) відсоток. До того ж у системі фінансового обліку собівартість
визначається після закінчення звітного періоду, що не дає можливості оперативно
впливати на процес формування цього показника. Тому в управлінському обліку
потрібно мати інформацію про витрати виробництва в розрізі складових частин
собівартості, тобто елементів витрат. Разом з тим вплив окремих елементів
витрат на формування собівартості продукції та їх поведінка неоднакові. Адже,
як відомо, рівень собівартості конкретного виду продукції залежить не тільки
від загальної суми виробничих витрат на тому чи іншому підприємстві, а й від
методики їх розподілу між окремими видами основної продукції, віднесення частин
витрат на побічну продукцію.
Зокрема, у борошно-круп'яній промисловості калькулюють собівартість продукції
за видами, культурами, сортами, рецептами тощо. Наприклад, борошно (пшеничне,
житнє) вищого (першого) гатунку; крупа (гречана, пшенична, кукурудзяна,
ячмінна) першого (другого) гатунку, висівки, комбікорм тощо. При цьому
застосовують комбінований спосіб визначення собівартості одиниці продукції
кожного виду. Зокрема, вартість сировини визначають прямим віднесенням її на
готову продукцію. Витрати на переробку розподіляють пропорційно до умовної
кількості переробленої сировини, яку визначають за коефіцієнтами,
розрахованими на основі співвідношень нормативної продуктивності млинів і
крупорушок при виробництві конкретних видів продукції. Наприклад, сировину,
витрачену на виробництво висівок, переводять в умовне зерно за коефіцієнтом
0,75, оскільки продуктивність млина при їх виробництві на 25 відсотків вища,
ніж при розмелюванні зерна на борошно. Тому сировину, витрачену на його
виробництво, переводять в умовне зерно за коефіцієнтом 1,0 (Додаток Є).
Для визначення фактичної собівартості послуг з переробки давальницької сировини
загальну суму витрат на переробку ділять на кількість переробленої сировини в
умовному обчисленні.
При виробництві комбікормів до їх фактичної собівартості також включають
сировину прямим способом за відповідними нормами згідно з рецептами, а інші
прямі витрати на виробництво, накладні витрати розподіляють пропорційно до
тонно-коефіцієнтів – умовної кількості комбікормів, визначеної множенням їх
фізичної маси на встановлені для кожного рецепта коефіцієнти.
Розподіл витрат між цими видами продукції здійснюють за відповідними
нормативами.
Побічну продукцію (зернову суміш, висівки, зернові відходи, дрібку кормову,
мучку кормову, луску, борошняні витряски, пил оббивний сірий та ін.) оцінюють
за:
- відпускними цінами за вирахуванням планової суми прибутку й витрат на
реалізацію;
- плановою собівартістю аналогічного продукту;
- за ціною їх можливого використання (тільки для внутрішнього використання).
Ціну можливого використання обчислюють як різницю між ціною матеріалу, що
замінюється побічним продуктом (напівфабрикатом), і сумою додаткових витрат,
пов'язаних із підготовкою його до використання.
Теоретичне і практичне значення для управлінського обліку витрат на виробництво
має їх науково обґрунтована класифікація.
Під класифікацією витрат слід розуміти зведення за визначеними ознаками витрат
на виробництво продукції в економічно обґрунтовані групи, які б включали
витрати, однорідні за своїм змістом або близькі між собою. Однак це не означає
тотожності із затвердженими статтями витрат.
В економічній літературі налічується близько двох десятків класифікацій витрат.
Причому автори застосовують різні ознаки їх групування. Крім того,
запропоновані класифікації мають загальний характер, призначені в основному для
потреб наступного контролю та виявлення собівартості після завершення процесу
виробництва. Вони не пристосовані до потреб ефективного управління. Не ставлячи
собі за мету висвітлення поглядів різних авторів щодо класифікації витрат,
вважаємо за потрібне зупинитись на обґрунтуванні такої, яка б відповідала
сучасним потребам управління.
Ринкові умови господарювання потребують чіткого розподілу витрат за основними
функціями
- Київ+380960830922