глава 28, ст. 171-172].
Крім того, в контексті з охороною земель особливу актуальність на сьогод-ні
набувають такі принципи раціонального використання земельних ресурсів, як:
платність землекористування; цільове використання; пріоритет у наданні
продук-тивних земель для потреб сільського господарства; регіонального підходу;
екологізації землекористування [109].
“В наші дні охорона природи є грандіозною екологічною та соціальною проблемою,
так як вона служить збереженню та збільшенню матеріальних багатств, підвищенню
добробуту народів, відновлення здоровўя людей, задово-ленню їх культурних та
естетичних потреб. Жити нам та нашим нащадкам прий-деться на Землі, яку з її
природою треба берегти та любити”, - писав академік О.М. Несмєянов.
Тобто ефективно вирішити питання землекористування можливо лише то-ді, коли
критерії раціонального використання і охорони земель будуть узгоджен-ні з
соціально-економічними, екологічними, політичними та іншими чинниками [38, с.
19].
Зважаючи на те, що земля є основним національним багатством держави, як
відзначено в Конституції України, то проблема раціонального використання та
охорони земель – є однією з найголовніших, яку необхідно вирішувати в ході
реформу-вання земельних відносин в Україні [68, ст. 14].
На наш погляд, сучасна політика охорони ресурсів, насамперед землі по-винна
враховувати ряд принципів, а саме [19, 20]: 1) особистої відповідальності та
привілеї бути громадянином країни, відповідальності перед Урядом,
суспіль-ством, природними ресурсами, від яких ми залежимо; 2) облік ресурсів і
планува-ння їх ефективного використання; 3) забезпечення найбільшого блага для
біль-шості людей, на можливо більш тривалий період; 4) кінцевий контроль за
вико-ристанням земельних ресурсів повинен бути функцією держави, а не приватних
осіб; 5) розуміння, що природне оточення людини є динамічне органічне ціле.
Забезпечення ефективного використання землі реалізується через сукуп-ність
законодавчих та нормативних документів, спрямованих на регулювання земельних
відношень з метою створення умов для раціонального використання і охорони
земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю та господарювання,
збереження і поновлення родючості грунтів, поліпшення при-родного середовища,
охорони прав громадян, підприємств та організацій [55, 68, 115-124, 126,
131-136, 138-141, 143-145, 149]. Тому, економічно вигідним та еко-логічно
безпечним використання земельних ресурсів вважається при: оптимальн-ому
співвідношенні земельних угідь; задоволенні потреб у земельних ресурсах всіх
галузей народного господарства; підтримці збереження самовідновлюваних функцій
всіх елементів екосистеми; науково-економічному обґрунтуванні антро-погенного
навантаження на земельні ресурси; наданні пріоритету екоцентричної політики над
антропоцентричною [2, 23, 158].
Інтенсивність землеробства, його індустріалізація і хімізація, незбалан-соване
антропогенне навантаження на природні ландшафти України впродовж багатьох
десятиріч зумовили значну екологічну напруженість і досягли таких розмірів,
коли вбачаються катастрофічні наслідки для системи землеко-ристування, та в
цілому для соціуму. Найбільш загрозливі явища, у звўязку з погіршенням
екологічної ситуації, спостерігаються у грунтовому покриві, який втратив
властивості саморегуляції [35, 167].
Головною причиною цієї ситуації є надмірна розораність території, яка сягає
майже 80% від території сільськогосподарських угідь, наслідком чого є
еродованість земель на площі понад 10 млн. га [1, 166].
Україна належить до регіону, який характеризується компактністю прожи-вання,
високим рівнем концентрації промисловості і сільського господарства, великим
ступенем освоїності території та її земельного потенціалу (біля 92% земельного
фонду залучено в господарський обіг), рілля займає майже 55% до загальної
території, крім того, понад 20% земель країни мають антропогенний вплив
(сіножаті, пасовища, забудовані території та інше), тобто рівень освоєння
земельного фонду дорівнює близько 80%, в результаті чого порушено екологіч-ний
стан навколишнього середовища та сільськогосподарських ландшафтів.
Тобто, одним з головних чинників, що дестабілізують екологічну ситуацію у
країні (а сучасний стан земель в Україні не відповідає їх продуктивному
потенціалу, вимогам раціонального природо-, а саме, землекористування) є
над-мірна сільськогосподарська освоєність і розораність території. Для
порівняння, ступінь освоєння території та розорювання сільськогосподарських
угідь у країнах світу приведений на рис.1.6 [28], з якого витікає, що в Україні
порівняно з країнами світу розораність і освоєнність території найвищі. Так,
наприклад, в порівнянні з Англією вони вище відповідно на 50% і 35%, а з
Францією, яка має з Україною сході показники по людських ресурсах і земельній
території, вони більші на понад 20% і понад 50%. Харківська область має ще
гірший стан: її освоєність становить майже 70%.
Рис. 1.6. Освоєння території та розорювання сільськогосподарських угідь, %
Високий рівень розораності, розширення посівів просапних культур, зростаючі
антропогенні навантаження на грунт призвели в останній час до помітного
погіршення всіх грунтових властивостей і режимів. Серед факторів, які негативно
впливають на родючість грунтів, одне з провідних місць належить ерозії [184,
с.43].
Залежно від факторів руйнування розрізняють водну та вітрову ерозію ґрунтів
[72, с. 229]. Водна ерозія - це змивання верхнього ґрунтового покриву або
розмив його в глибину. Вітрова ерозія (дефляція) – це видування і розвію-вання
грунту і порід. Виникає при сильних вітрах, які виду
- Київ+380960830922