Особливості навчання осіб з порушеннями слуху у вищих навчальних закладах

РОЗДІЛ 2
СУЧАСНИЙ СТАН ТА ОСОБЛИВОСТІ НАВЧАННЯ
ОСІБ З ПОРУШЕННЯМИ СЛУХУ У ВНЗ
2.1. Організаційні форми навчання осіб з порушеннями слуху у ВНЗ
У контексті дослідження сучасного стану системи вищої освіти осіб з порушеннями
слуху видається за доцільне розкрити структуру вищої освіти України, яка
розбудована відповідно до структури освіти розвинених країн світу, визначеної
ООН, ЮНЕСКО та іншими міжнародними організаціями.
Вища освіта є складовою системи освіти України, що регулюється Законами України
“Про освіту” та “Про вищу освіту”. Вона забезпечує фундаментальну наукову,
професійну та практичну підготовку студентів.
Відповідно до рівня підготовки, матеріально-технічного забезпечення та
наявності науково-педагогічних кадрів для визначення статусу вищих навчальних
закладів визначено чотири рівні акредитації:
перший рівень – технікум, училище, інші, прирівняні до них, вищі навчальні
заклади;
другий рівень – коледж, інші, прирівняні до нього, вищі навчальні заклади;
третій і четвертий (залежно від результатів акредитації) – університет,
інститут, академія, консерваторія.
У середині 90-х років було запроваджено ступеневу структуру підготовки
фахівців. Ступеневість вищої освіти полягає у здобутті різних
освітньо-кваліфікаційних рівнів на відповідних етапах (ступенях) вищої освіти.
Виходячи зі структури вищої освіти, її перший ступінь передбачає здобуття вищої
освіти освітньо-кваліфікаційного рівня “молодший спеціаліст”; другий –
“бакалавр” (базова вища освіта); третій – “спеціаліст”, четвертий – “магістр”
(повна вища освіта). Ступеневість вищої освіти може бути реалізована як через
неперервну програму підготовки, так і диференційовано, відповідно до структури
ступеневості.
Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за такими
освітньо-кваліфікаційними рівнями:
молодший спеціаліст – забезпечують технікуми, училища, інші вищі навчальні
заклади першого рівня акредитації;
бакалавр – забезпечують коледжі, інші вищі навчальні заклади другого рівня
акредитації;
спеціаліст, магістр – забезпечують вищі навчальні заклади третього і четвертого
рівнів акредитації.
Вищі навчальні заклади відповідного рівня акредитації можуть здійснювати
підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями, які забезпечують
навчальні заклади нижчого рівня акредитації.
За даними Міністерства освіти і науки (МОН) України, до мережі входить 979
вищих навчальних закладів І–ІV рівнів акредитації (училища, технікуми, коледжі,
інститути, академії, університети). Мережа вищих навчальних закладів І–ІІ
рівнів акредитації налічує 667 вищих навчальних закладів із загальною
чисельністю 528 тис. студентів. Мережа вищих навчальних закладів ІІІ–ІV рівнів
акредитації налічує 330 закладів. Серед них функціонує 106 університетів, 59
академій, 150 інститутів. В них навчаються 1403 тис. студентів [50, 100].
Вища освіта здобувається у вищих навчальних закладах відповідних рівнів
акредитації на основі: базової загальної середньої освіти, повної загальної
середньої освіти та освітньо-кваліфікаційних рівнів “молодший спеціаліст” і
“бакалавр”, а також “спеціаліст”, як післядипломна. Підготовка фахівців у вищих
навчальних закладах може проводитися з відривом (очна), без відриву від
виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих
спеціальностей – екстерном.
Розглядаючи питання навчання осіб з порушеннями слуху, необхідно враховувати,
що вимоги до змісту, обсягу та рівня освітньої і фахової підготовки в Україні
встановлюються Державним стандартом освіти (сукупність норм, які визначають
вимоги до освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня) і є обов’язковим для
студентів з особливими освітніми потребами, зокрема з порушеннями слуху. Тільки
за такої умови випускники ВНЗ цієї категорії стають кваліфікованими
професіоналами, конкурентноспроможними на ринку праці.
Аналіз літературних джерел [21, 64-71, 204] з теми дослідження дає змогу
стверджувати, що в СРСР існували наступні організаційні форми навчання осіб з
порушеннями слуху у середніх спеціальних та вищих навчальних закладах:
навчання осіб з порушеннями слуху у звичайній групі студентів з нормальним
слухом без сурдоперекладача;
повністю спеціалізований навчальний заклад для осіб з порушеннями слуху
(Ленінградський відновлювальний центр – ЛВЦ ВОГ, Театральна студія Театра
міміки и жестів);
окрема група осіб з порушеннями слуху у навчальному закладі, яка навчається за
загальною програмою з допомогою сурдоперекладача (Челябінський
машинобудівельний технікум та ін.).
Групова форма була на той час найбільш поширеною організаційною формою навчання
осіб з порушеннями слуху у середніх спеціальних та вищих начальних закладах.
Організація спеціальних груп здійснювалася на основі спільної постанови
Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти СРСР, Міністерства охорони
здоров’я СРСР, що була прийнята у 1962 році [204, 6]. Зазвичай створення нової
групи у зазначених навчальних закладах відбувалося за зверненням місцевих
організацій Товариства глухих чи Центрального правління ВОГ до відповідного
міністерства. За умови позитивного вирішення питання до штату навчального
закладу вводилася посада сурдоперекладача.
Дослідження сучасного стану проблеми засвідчує, що в Україні існують
різноманітні організаційні форми навчання осіб з порушеннями слуху у вищих
навчальних закладах І–ІV рівнів акредитації:
спеціальні групи, які працюють за єдиним планом і зі спеціальним супроводом
(Донецький технікум промислової автоматики та ін.);
інтегровані групи, у яких студенти отримують допомогу з боку спеціально
створених підрозділів