розділ 2.1.).
(Проблему інтерпретації наукових термінів фундаментально досліджено в
монографії „Логіка наукового дослідження”, в межах якої розгорнуто аналізується
проблема денотата наукових понять [135, с. 144-176]. На нашу думку, окреслені в
роботі проблемні питання та способи їх розв’язання є аналогічними до проблеми
інтерпретації правових норм.)
Значення юридичного терміна не може бути усвідомлено засобом візуальної
демонстрації, як, наприклад, за аналогією: „це – дерево”, „це – камінь” тощо.
З’ясування та роз’яснення юридичних термінів, понять (норм права) для окремої
особи, встановлення їх значення для загального використання в рамках
комунікативної спільноти, в процесі застосування права – це завжди акт
інтерпретації, пов’язаний з традиціями та практикою використання загальної та
юридичної мови. З’ясування смислу слова пов’язано з комунікативною мовною
практикою та соціальною конвенцією щодо порозуміння певного слова, терміна тощо
[317, с. 164-179].
Таким чином, ідеальний характер денотата, номінативна функція та конвенційна
природа мови складають онтологію проблеми інтерпретації норм права в процесі
правозастосування і в цілому для правового регулювання.
Інша важлива риса юридичної лексики – це прив’язаність денотата до юридичного
поняття. Інтерпретаційна діяльність має справу зі складною ситуацією – з
необхідністю з’ясування денотата у трьох інтерпретаційних стратегіях:
з’ясування лексико-юридичного значення слова, терміна та відповідного поняття.
Визначені гносеологічні риси денотата є загальними для більшості юридичних
понять (окрім тих, які позначають матеріальні об’єкти). Поряд із тим, поняття
КУ, які складають предмет нашого дисертаційного дослідження, мають денотати з
додатковими специфічними властивостями.
Специфічні особливості денотат загальнотеоретичних понять, наприклад
„верховенство Права”, „правова держава”, „честь та гідність Людини”, „право на
судовий захист” тощо, можуть бути з’ясовані у порівнянні з поняттями,
наприклад, ККУ та ЦКУ. Поняття ККУ позначають види заборонених дій, поняття ЦКУ
– види дозволених дій в межах певних видів правовідносин. Проте денотати
визначених понять КУ ми не можемо описати в такий спосіб. Тобто надзвичайно
високий рівень їх „абстрактності” не дозволяє пояснити, указати їх денотат.
Справа в тому, що ці поняття є за своєю природою теоретичним узагальненням
суспільних та наукових поглядів. Так, поняття „правова держава” є узагальненням
ознак та принципів, що характеризують відносини між державою та громадянином,
між державними органами, принципів їх діяльності тощо. Справа в тому, що цей
перелік є актуально не визначеним. Тому й у юридичній практиці це поняття є
актуально відкритим для інтерпретації та претензій громадян (М. Дженіс, Р. Кей,
Е. Бредлі [73, с. 2-34]; Ю.Д. Ільїн [93, с. 49-54]; Д. Вовк [48, с. 127-130];
О. Стрельцова [294, с. 158-161]). Відповідна ситуація склалася й відносно
поняття „Права”, розуміння якого корелює з доктриною природного права,
юридичного позитивізму, соціологічною школою тощо.
Проблематичність з’ясування денотат подібних понять Конституції пов’язана із
тим, що їх важко однозначно класифікувати в термінах формальної логіки чи як
„загальні” чи як „абстрактні” (у логіці ці характеристики є несумісними)
[172, с. 31-37]. Наприклад, з аналізу ознак поняття „правова держава” можливо
побачити, що за логічною характеристикою воно є „абстрактним”, тобто таким
поняттям, яке не класифікує явища, а лише характеризує його окремі властивості.
Це означає, що абстрактні ознаки чи принципи поняття (як приклад – „правова
держава”) одночасно виконують фукцію „зміста” поняття та його „обсягу”
(денотата). Зазначена характеристика конституційних понять зумовлює логічні
труднощі застосування емпіричного методу суворої наукової інтерпретації, тобто
інтерпретаційного переходу від поняття до конкретних правовідносин
(С.Б. Кримський [135, с. 118, 134]).
Таким чином, є очевидним що дослідження природи цих понять, їх денотат,
методології їх інтерпретації виходить за межі логіки, і може бути проведене у
зв’язку з теорією дискурсу, комунікативної теорією, герменевтикою,
феноменологією.
б) Гносеологічна характеристика мети інтерпретації понять, що використовуються
в нормах Конституції
У підрозділі 2.1 нами було зроблено зауваження, що мета інтерпретації – як
з’ясування „змісту” („смислу”) – має метафоричне значення, і може бути більш
конкретно сформульована в трьох аспектах: 1) у лінгвістичному – як з’ясування
лексичного „значення”; 2) у логічному – як з’ясування формальних ознак
(„змісту”) поняття; 3) у спеціально-юридичному – як з’ясування суб’єктивних
прав та юридичних обов’язків.
Для уточнення проблеми теоретичного визначення „мети” тлумачення норми права
доцільно згадати монографію Б.П. Спасова „Закон і його тлумачення”, в якій
спостерігається загальновизнаний підхід, який домінує і в сучасному
правознавстві. Ми пропонуємо звернути увагу на роз’яснення термінів „мета
тлумачення” та „смисл норми”, яке дає автор. „Смисл норми” він визначає як
„внутрішній зміст” правової норми, що розкривається через її логічну
інтерпретацію [289, с. 187].
По-перше, роз’яснення слова „смисл” через слово „зміст” є метафоричним,
особливо з урахуванням проблеми полісемії, релевантності та метафоричності
значення кожного з цих слів та відповідних абстрактних понять. По-друге, у
наукових підходах у дослідженнях проблеми смислу норми та мети інтерпретації
полеміка відбувається в межах понять „воля закону”, „воля законодавця” тощо
[289, с. 187-213]. У цьому випадку, на наш погляд, імпліцитно існу
- Київ+380960830922