Ви є тут

Ефективність використання робочої сили в харчовій промисловості України: оцінка та напрями підвищення.

Автор: 
Грінка Тетяна Іванівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2006
Артикул:
0406U003228
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ РОБОЧОЇ СИЛИ ЗА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИМИ
ФАКТОРАМИ В ХАРЧОВІЙ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ
2.1. Інноваційно-інвестиційні фактори підвищення ефективності використання
робочої сили.
Об'єктивні процеси розвитку продуктивних сил в епоху ринкових перетворень,
науково-технічної революції, коли небачено зростає в економіці роль людської
особистості, її рівня освіти, кваліфікації компетентності, наукових знань,
вимагають від економічної науки посилення уваги до людини та її творчих,
інтелектуальних здібностей. Тому не викликає сумніву той факт, що одним з
пріоритетних напрямів у формуванні та поліпшенні використання робочої сили має
стати розвиток її інноваційно-інвестиційної складової.
Перш ніж перейти до розгляду основних питань даного підрозділу, варто звернути
увагу на те, що результати нижченаведених досліджень викладаються в умовах
переходу на нові принципи групування підприємств (за галузевою ознакою, видом
економічної діяльності, формою власності, формою господарювання).
Починаючи з 2000 р., з впровадженням нової системи КВЕД, нова класифікація
галузей не збігається з колишньою. Якщо до 2000 р. за галузевою класифікацією
переробна сфера АПК охоплювала 26–33 галузі та підгалузі, то згідно з КВЕД лише
10–13, частина з яких об’єднана із спорідненими чи суміжними (тобто пов’язаними
єдиним технологічним ланцюгом) галузями, що інколи досить віддалені від
харчової промисловості [79]. Внаслідок цього при аналізі особливостей
використання робочої сили в харчовій промисловості України виникали складнощі з
ув’язкою звітних даних підприємств після 2000 р. із статистичною звітністю за
попередні роки.
Харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів займає
важливе місце в промисловому комплексі України. Її частка за обсягами
реалізованої продукції у 2005 р. складала 16,3%, а за чисельністю зайнятих
працівників – 13,5%, що свідчить про вищу, ніж загалом у промисловості,
ефективність використання робочої сили. Обсяг реалізованої продукції в
розрахунку на одного працівника на 20,8% перевищував аналогічний показник по
промисловості загалом. Обсяг інвестицій в основний капітал в розрахунку на
одного працівника галузі був на 17,8% вищим, ніж в цілому по промисловості.
Більш детальний аналіз динаміки розвитку харчової промисловості та перероблення
сільськогосподарських продуктів за період 2000-2005 рр. свідчить, що зростання
обсягів реалізованої продукції відбувалося за умови скорочення чисельності
працівників на 12,5%. В той же час, як свідчать дані Держкомстату України, за
аналізований період відбувається зростання цін на виробництво продукції
харчової промисловості, індекс яких у грудні 2003 р. порівняно з груднем 2002
р. становив 113,6%, а у 2004р. порівняно з 2003р. – 106,6%. Це негативно
позначилося на рентабельності операційної діяльності підприємств, яка знизилася
з 3,3% у 2002р. до 2,0% у 2004 р. Отже, можна зробити висновок про значні
резерви галузі щодо підвищення багатофакторної продуктивності виробництва.
Одночасно зазначимо, що ціновий фактор дещо викривлює показники продуктивності
праці в харчовій промисловості, тому більш адекватним ми вважаємо натуральний
метод вимірювання продуктивності праці, зокрема, на мікрорівні.
За окремими споживчими товарами індекси цін виробників були набагато вищі ніж в
інших галузях обробної промисловості. У 2004 р. порівняно з 2003 р. ціни на
виробництво ковбасних виробів зросли на 27,1%, яловичини – на 38,0%, свинини –
на 69,2%, сирів – на 22,4%. Зросли також питомі витрати на тепло- та
електроенергії на виробництво багатьох видів продукції. Загалом операційні
витрати на одиницю реалізованої продукції в харчовій промисловості у 2004р.
становили 98,8 коп. на 1 грн. проти 93,5 коп. на 1 грн. у промисловості в
цілому.
Отже, загальним завданням для господарських суб’єктів, що працюють у даній
сфері, є зміцнення позицій на внутрішньому ринку та вихід і закріплення на
зовнішніх ринках. Розв’язання цих завдань потребує запровадження на
підприємствах галузі прогресивних методів і підходів стратегічного управління,
розробки питань інвестиційної привабливості.
Вирішувати інвестиційну проблему, на нашу думку, слід шляхом залучення всього
кола дже­рел інвестування. В результаті змін у технологічній структурі
інвестицій в основний капітал останніми роками домінуючим в обсягах освоєння
вкладень стали витрати на придбання машин, обладнання, устаткування для
новозбудованих об’єктів і для реконструкції та технічного переоснащення діючих
підприємств. Так, у 2003 році в Україні у загальному обсязі інвестицій питома
вага цих витрат становила 54,6% (у 1995 році – 27,1%). На виконання будівельних
і монтажних робіт використано 39,25% освоєних коштів (у 1995 році – 66,2%).
Упродовж 2001–2003 рр. позитивна динаміка зростання обсягів інвестицій в
основний капітал характерна для більшості видів економічної діяльності. У
звітному 2003 році більш високими темпами освоювались інвестиції у соціальній
сфері. Зокрема, значно зросли обсяги інвестицій, спрямованих в об’єкти
відпочинку, розваг, культури і спорту(на 91,3% більше проти 2002 року) та
охорону здоров’я і соціальні допомоги (на 71,6%).
За три останні роки в Україні у 4,4 рази зросли обсяги інвестицій в основний
капітал організацій, що займаються дослідженнями та науковими розробками. Разом
з тим їх частка у загальному обсязі освоєнь залишається все ще незначною – лише
0,4% усіх капіталовкладень.
Приросту інвестицій досягнуто також підприємствами більшості видів промислової
діяльності. Майже на третину зросли обсяги інвестицій в цілому у розвиток
підприємств об