РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ІНСТИТУТУ МИРОВИХ ПОСЕРЕДНИКІВ НА
ПРАВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ В ПЕРШІ РОКИ ВПРОВАДЖЕННЯ СЕЛЯНСЬКОЇ РЕФОРМИ (1861-1863
РР.)
2.1. Становище, склад, повноваження та підпорядкування інституту мирових
посередників на початковому етапі його діяльності
Питання створення інституту мирових посередників виникло у зв'язку з
необхідністю реконструкції місцевого адміністративного і судово-поліцейського
апарату, що в свою чергу диктувалася вимогами реалізації урядової програми з
проведення селянської реформи. Проводячи реформаційні перетворення в країні,
царський уряд намагався вирішити найближчі тактичні питання, а зміни
стратегічного характеру навіть не планувалися, оскільки надто зачіпали основні
підвалини самодержавства.
Обмежений характер реформ значною мірою також визначався тим, що обставини, які
змусили Царат вдатись до їх проведення, були не результатом заявки суспільства
на серйозні структурні зміни в соціально-економічній сфері. Більшість вищих
класів суспільства цілком влаштовував тип соціально-економічних і політичних
відносин, що існував на даний момент. Провідними факторами, що спонукали
проведення "великих реформ", були зовсім не зростання соціальної напруги та
селянські заворушення і не громадське невдоволенням ганебним кріпосницьким
рабством (яке, наприклад, у США зберігалося ще довше - аж до середини 60-х
рр.). Економічні негаразди теж не були основною передумовою таких радикальних
кроків Уряду, оскільки, в принципі, Росія ще мала можливості для екстенсивного
розвитку господарства за рахунок своїх неосяжних і неосвоєних земель, багатих
сировинних ресурсів та нових завоювань у Середній Азії. Головним поштовхом до
проведення реформ стала політична і військова поразка самодержавства у
Кримській війні, яка виявила повну неміч її армії й адміністративного апарату.
Дискредитація головного імперського інституту, викликала невдоволення існуючим
становищем практично в усіх суспільних верствах (у тому числі і у дворянства),
а також каталізувала й актуалізувала розгляд найважливіших соціально-значущих
питань, що стояли перед країною.
Політична та воєнна слабкість і широке суспільне невдоволення підривало
стабільність монархії як на міжнародній арені, так і всередині країни. Тому,
проводячи реформаційні перетворення, царський уряд за головну мету ставив
створення боєздатної армії та промисловості (без якої неможливо було створити
сучасні збройні сили) [5.409, с. 6]. Промисловість потребувала вільної і
дешевої робочої сили, а також фінансових вливань. Розраховувати на серйозні
іноземні інвестиції було нічого, до того ж і заплановані реформи вимагали
чималих грошей. Проводити надто радикальні реформаційні перетворення та ще й
коштом дворянства, підриваючи свою соціальну базу, царат не збирався, оскільки
такий крок підривав соціальну базу самодержавства. Уряд не пішов на це навіть у
західних губерніях, де переважна більшість поміщиків були поляками, які вороже
ставилися до Російської держави. Отже, основний тягар фінансових і соціальних
витрат знову був перенесений на селянство. Задані звужені координати реформ,
які продукували половинчатість і обмеженість трансформацій в аграрній сфері, у
великій мірі, обумовили типові соціально-економічні суперечності, що стали
характерними практично для всіх регіонів Імперії у кінці XIX на початку XX
століття і виявились фатальними для російського самодержавства.
Перед царським урядом постало питання: через які інститути впроваджувати
необхідні зміни? У черговий раз, у пожежному порядку проводячи реформи "згори",
замість створення в суспільстві сприятливих передумов для еволюційного розвитку
соціально-економічних зрушень, внаслідок яких поступово формувалися б нові
суспільні сили і класи, царат не міг обіпертися на буржуазію, якої фактично не
існувало. Тому основою реформ як і раніше залишалося дворянство. Проте,
неможливість повністю доручити реалізацію положень реформи дворянській
корпорації або традиційним бюрократичним установам губернської адміністрації,
стала зрозуміла вже в ході підготовки відміни кріпосного права, та становлення
урядової програми [5.410, с. 126]. Віддати проведення реформи у руки
кріпосників значило б повністю обезземелити і пограбувати селянство. Такий
сценарій викликав би не лише соціально-економічну кризу, але й неминуче призвів
би до селянського повстання чи перманентних бунтів. Окрім того, такий варіант
був не сумісний із загальним вектором реформаційних перетворень і збурив би
ліберальну частину суспільства. З іншого боку, ігнорувати поміщицько-дворянські
верстви населення, які залишались основною соціальною базою самодержавства,
Уряд також не міг. Взагалі участь поміщицьких кіл у контролі за реформаційними
процесами була необхідною умовою їх дозволу (і певним суспільним компромісом)
на проведення реформ у державі.
У даній ситуації проведення запланованих перетворень Уряд не міг віддавати в
монополію жодній суспільній силі. Всі ці обставини диктували проведення
половинчатої і "компромісної" реформи, щоб не поставити якусь частину
суспільства в категоричну і глуху опозицію, та зберегти певний громадський
спокій у державі. Проводити реформи, опираючись лише на адміністративний апарат
також було неможливо. Окрім того, що це викликало б невдоволення майже всіх
прошарків суспільства, бюрократичні структури не мали потрібної кількості
коштів, кадрів і досвіду, та не могли належним чином реагувати на поточні
проблеми в ході реформ. Тому для впровадження реформи на місцях, запобіганню
селянських заворушень, а також для економії державних коштів був запроваджений
інститут мирових посередників,
- Київ+380960830922