РОЗДІЛ 2
КЛІНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБСТЕЖЕНИХ ОСІБ ТА ОСНОВНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Клінічна характеристика обстежених осіб
Для вирішення поставлених задач було обстежено 104 чоловіки хворих на
неускладнену ГХ та 103 практично здорових особи. У дослідженні брали участь
чоловіки віком від 40 до 60 років. Усі хворі з ГХ знаходилися на лікуванні у
терапевтичному відділенні Вінницького обласного клінічного диспансеру
протирадіаційного захисту населення МОЗ України або спостерігалися амбулаторно
у період з грудня 2003 року по вересень 2004 року.
У залежності від добового профілю АТ та наявності ознак уражень органів-мішеней
серед хворих виділено 2 групи. У першу групу увійшли 52 особи з ГХ І стадії.
Середній вік пацієнтів у цій групі становив 45,96±0,72 роки. Другу групу
дослідження склали 52 хворих з ГХ ІІ стадії, середній вік яких становив
49,88±0,82 роки. Вікові характеристики контрольної групи відповідали основним
(середній вік 44,56±0,49 років).
Критеріями включення у дослідження були: верифікований діагноз ГХ (з
обов‘язковим виключенням симптоматичного характеру АГ), відсутність заздалегідь
відомих ендокринних захворювань, порушень функції нирок, хронічного
обструктивного захворювання легень, симптомів та ознак недостатності
кровообігу, відсутність у анамнезі та за документами даних про перенесені
ускладнення ГХ (інфаркту міокарда, гострого порушення мозкового кровообігу),
відсутність симптомів та ознак, а також анамнестичних вказівок на ІХС.
Діагноз ГХ встановлювали на підставі скарг хворих, даних анамнезу, даних
фізикального обстеження, лабораторних та інструментальних методів дослідження
згідно з рекомендаціями ВООЗ (1999) з урахуванням доповнень робочої групи
Українського наукового товариства кардіологів (2003). Верифікація діагнозу ГХ І
стадії проводилася з урахуванням даних добового моніторування АТ.
Серед пацієнтів з ГХ І стадії на загальну слабкість та втомлюваність скаржилися
38 (73,08%) обстежених, на емоційну лабільність – 26 (50,00%) хворих. Порушення
сну відмічали 23 (44,23%) хворих, головний біль турбував 37 (71,15%)
обстежених, із них 12 (23,08%) осіб скаржились також на час від часу виникаюче
запаморочення. Поколюючий біль у ділянці серця не пов‘язаний з фізичним
навантаженням зустрічався у 15 (28,85%) пацієнтів, напади серцебиття у спокої
та при фізичному навантаженні виникали у 6 (11,54%) та у 13 (25,00%) хворих
відповідно.
Середня тривалість гіпертонічного анамнезу у групі хворих на ГХ І стадії
становила 3,97±0,27 роки.
У ході фізикального обстеження у пацієнтів з ГХ І стадії було виявлено акцент
ІІ тону над аортою у 17 (32,69%) осіб, ангіоспазм судин сітківки у 16 (30,77%)
та ангіодистонію у 5 (9,61%) хворих, початкова ангіопатія судин сітківки
діагностована у 22 (42,31%) пацієнтів. При аналізі ЕКГ у 8 (15,38%) хворих
виявлена синусова брадикардія, у 11 (21,15%) синусова тахікардія, у одного -
синусова аритмія.
У групі хворих з ГХ ІІ стадії тривалість захворювання складала у середньому
8,5±0,52 років.
Серед хворих на ГХ ІІ стадії на загальну слабкість та втомлюваність скаржилися
42 (80,77%) особи. Головні болі відмічали 49 (94,24%) хворих, запаморочення 37
(71,15%), мерехтіння мушок перед очима 14 (26,92%), шум у вухах – 19 (36,54%)
пацієнтів. Болі в серці переважно поколюючого характеру, непов‘язані з фізичним
навантаженням, турбували 28 (53,85%) хворих, відчуття серцебиття незалежно від
фізичного навантаження періодично виникало у 17 (32,69%) осіб.
При фізикальному обстеженні розлитий серцевий поштовх реєструвався у 30
(57,69%) хворих, зміщення лівої межі серця - у 44 (84,62%) осіб. Ослаблення І
тону на верхівці при аускультації серця спостерігалося у 34 (65,38%), та акцент
ІІ тону над аортою – у 36 (69,23%) пацієнтів. Систолічний шум на верхівці
вислуховувався у 4 (7,69%) хворих.
При аналізі ЕКГ пацієнтів з ГХ ІІ стадії синусова тахікардія була виявлена у 10
(19,23%) осіб, а синусова брадикардія – у 13 (25,00%). Ознаки гіпертрофії ЛШ
(за електрокардіографічними критеріями) виявлялися у 46 (88,46%) хворих, за
даними ехокардіографії – у 52 (100%) пацієнтів. Ангіопатія сітківки
гіпертонічного генезу була діагностована у 49 (94,23%) хворих, ангіодистонія –
у 2 (3,85%) осіб.
2.2. Методи дослідження
2.2.1. Метод вивчення генотипу рецептора ангіотензину ІІ 1-го типу.
Для визначення алелей поліморфної ділянки (А1166С) гена АТ1Р проводилися
виділення геномної ДНК з лейкоцитів венозної крові обстежуваних. Забори крові
для дослідження проводилися натщесерце із кубітальної вени у кількості 4 мл
цільної крові. У якості антикоагулянту використовувуався гепарин. Матеріал
зберігався не більше 1 місяця до початку аналізу при температурі -20°С. Геномну
ДНК з лейкоцитів виділяли методом фенол-хлороформної екстракції. Поліморфну
ділянку гена АТ1Р ампліфікували за допомогою полімеразної ланцюгової реакції
(ПЛР). ПЛР є високочутливим (95-99%) та високоспецифічним (99%) методом
вивчення структури ДНК. Механізм ПЛР базується на принципі природної реплікації
ДНК, що включає розплітання подвійної спіралі ДНК, розходження ниток та їх
комплементарну добудову (тобто, синтез нових ниток ДНК). Механізм реплікації
такий, що комплементарна добудова ниток може початись не у будь-якому місці
послідовності ДНК, а тількі у конкретному стартовому блоці, яким маркують
специфічну ділянку ДНК. У результаті відбувається експоненціальне збільшення
кількості копій специфічного фрагменту. Для створення стартових блоків у
заданій ділянці ДНК використовують дві олігонуклеотидні послідовності, що
називають праймерами. У дослідженні використовувались олігонуклеотидні
праймери
- Київ+380960830922