РОЗДІЛ 2. АНАЛІТИЧНА ОЦІНКА СУЧАСНОГО СТАНУ РОЗВИТКУ УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ ОСВІТИ
УКРАЇНИ
2.1. Основні тенденції розвитку вітчизняної освіти
Після розпаду колишнього Союзу Україна отримала у спадщину достатньо ефективну,
як для того часу, систему освіти, яка відповідала потребам
командно-адміністративної системи і планової економіки. Проте існування в
радянській системі освіти засад навчання запам’ятовуючого типу, домінуючої ролі
мілітаристської ідеології, що визначала підготовку фахівців переважно для
потреб військово-промислового комплексу (ВПК), негативно відрізняло її від
освіти провідних країн світу. Особиста відповідальність, інтелектуальна свобода
і вміння вирішувати проблеми не були визначені в якості головних пріоритетів у
змісті освіти, а незалежне мислення й зовсім вважалося небезпечним для режиму.
До того ж соціалістична система освіти ставила наголос на накопиченні знань, а
не на їхньому використанні.
З початком утворення незалежної держави в Україні розпочато реформу освіти,
яка здійснювалась відповідно до положень Державної національної програми
"Освіта" ("Україна ХХІ століття") (1993 р.). Проте через нечіткість
формулювання основних завдань політики, відсутність їх фінансового забезпечення
тощо основними рисами освітньої політики були повільність запровадження змін,
непослідовність окремих кроків, а також декларативність більшості положень.
Майже через десятиліття після прийняття Програми “Освіта” в Україні розроблено
державний документ “Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ
столітті” [83]. В ній підкреслюється, що освіта і наука України, як
найголовніші умови утвердження стратегії прискореного, випереджувального
інноваційного розвитку, потребують радикальної модернізації освіти. Зокрема,
збільшення доступності якісної освіти впродовж життя для всіх громадян;
постійного оновлення змісту освіти та організації навчально-виховного процесу
відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних
науково-технічних досягнень; поліпшення стан фінансування освіти і науки;
забезпечення умов для розвитку, самоствердження і самореалізації особистості
впродовж життя.
Сьогодні в державі, серед широкого загалу освітянської громадськості
усвідомлюється нова роль освіти в здійсненні соціально-економічних перетворень.
Зокрема, це відображено у приєднанні України до Болонського процесу (2004 р.).
Низка чинних програмних документів, наприклад [30, 54, 110, 129], окреслює
положення щодо приведення рівня і якості освітнього потенціалу та кадрового
забезпечення країни у відповідність до вимог інноваційно-орієнтованої
економіки.
Розглянемо, які сучасні тенденції характеризують систему вищої освіти та науки
України в контексті інноваційного розвитку, забезпечення ефективного розвитку
національної економіки на основі нових знань.
Україна у світі за індексом освіти. Україна сьогодні за індексом освіти, як
складової частини індексу людського розвитку (ІЛР), посідає одне з перших місць
у світовому рейтингу країн. Якщо за ІЛР у 2005 р. – ми займаємо 78 місце, то за
індексом освіти – перебуваємо на рівні Італії (18 місце), Ізраїлю (23 місце) і
навіть вище відповідного показника Японії (11 місце за ІЛР). Серед
постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи Україна за індексом
освіти знаходиться на рівні, вищому, аніж його посіла Чеська Республіка (31
місце за ІЛР), Словаків (42 місце), Болгарія (55 місце) [27, с.218-219].
Наведені дані можна інтерпретувати як індикатор того, що в українському
суспільстві сформовані передумови для формування і використання людського
капіталу та елементів людського розвитку. Але їх практична реалізація не
дозволяє адекватно забезпечити достатньо високі стандарти європейського рівня
життя, в т.ч. й освіти. Європейські стандарти останньої передбачено опанувати в
ході Болонського процесу.
Як зазначено в доповіді міністра освіти і науки на підсумковій колегії
Міністерства освіти і науки України (23 лютого 2006 р.), реформування та
модернізацію національної вищої освіти необхідно здійснювати у двох
взаємопов’язаних площинах: 1) у площині національної стратегії
соціально-економічного розвитку держави; 2) у площині європейської співпраці
[103]. Проте незалежно від специфіки зазначеного процесу, в ході реформування
та модернізації освіти мають вирішуватись питання доступності вищої освіти, її
якості, кадрового, матеріально-технічного, інформаційного,
науково-методологічного забезпечення (нові освітні технології, нова технологія
передачі знань, нова система організації освітнього процесу тощо).
Доступ до якісної освіти. Для характеристики проблеми доступності вищої
освіти, розвитку мережі вищих навчальних закладів звернемось до статистичних
даних за період 1990-2005 р.р. (табл.2.1). Їх позитивна динаміка в цей період
підтверджує зростання попиту на освіту, розширення доступу до навчання різних
вікових груп населення, зростання цінності диплому про закінчення вищої
освіти.
Так, з часу утворення української держави відзначається суттєве скорочення
кількості ВНЗ І-ІІ рівня акредитації – з 742 (1990/91 н.р.) до 619 (2004/05
н.р.), як наслідок реформування колишніх середніх спеціальних закладів, які
були створені для потреб індустріального розвитку економіки колишнього Союзу і
в сучасних умовах не в повній мірі відповідають запитам національної економіки.
Проте зважаючи на те, що ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації володіють розвинутою
матеріально-технічною базою, стабільними педагогічними колективами,
технологіями навчання, необхідно сформувати концепцію реформування тех
- Київ+380960830922