РОЗДІЛ 2
МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИМІРЮВАННЯ І АНАЛІЗУ ЗАЙНЯТОСТІ В НЕФОРМАЛЬНОМУ СЕКТОРІ
ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
2.1. Аналіз міжнародного досвіду статистичних спостережень зайнятості в
неформальному секторі та можливості його застосування в Україні
Створення цілісної концепції неформального сектора неможливе без аналізу
статистичної інформації стосовно його обсягів і характеристик. Від
достовірності цієї інформації значною мірою залежить правильність оцінки,
визначення напрямів подальших досліджень і заходів регулювання діяльності в
неформальному секторі.
Взагалі методи отримання числових характеристик суспільних явищ можна поділити
на два види:
- прямі, коли дані визначаються безпосереднім вимірюванням. До таких методів
відносяться поточний облік, переписи та вибіркові обстеження підприємств або
домашніх господарств, опитування експертів і населення. Прямі методи, як
правило, вимагають значних витрат, але їх безперечною перевагою є можливість
отримати не тільки загальну оцінку явища, а й більш докладну інформацію
стосовно його структурних характеристик;
- розрахункові, коли за допомогою математичних процедур та моделювання оцінки
отримуються з наявних даних про явища, які певним чином пов'язані з тим, що
вивчається. До таких методів відносяться непрямі макроекономічні оцінки,
порівняльний аналіз даних з різних джерел тощо. Достовірність отриманих оцінок
у даному випадку залежить від правильності обраної гіпотези і якості вихідних
даних.
За даними Статбюро МОП, зараз вже більше 60 країн почали збирати і публікувати
дані стосовно зайнятості та інших характеристик неформального сектора або
близьких до нього понять, таких як неорганізований сектор, мікро та малі
підприємства, економічна діяльність домашніх господарств, незареєстрована
зайнятість тощо. Дослідження з цих питань проводяться в країнах Африки, Азії,
Латинської Америки і Карибського басейну, а також у перехідних країнах
Центральної і Східної Європи [33; 104; 105]. При цьому застосовуються різні
робочі поняття і критерії та методи отримання інформації, що значно ускладнює
міжнародні порівняння.
Розрахункові методи застосовують в основному країни Центральної, Східної Європи
та СНД, які мають розвинуту систему поточного обліку, зокрема державну
статистичну звітність (Польща, Румунія, Словаччина, Угорщина, Латвія, Росія,
Казахстан). На базі макроекономічних даних і балансу трудових ресурсів
виявляється чисельність зайнятих на підприємствах, які не зареєстровані у
законодавчому порядку і не охоплюються офіційною статистикою, тобто
незареєстрована чи підпільна зайнятість. Подібні дослідження проводились і в
Україні, методики та їх результати розглянуті в наступному підрозділі.
Значно ширше використовуються прямі методи, але вони також не всі підходять для
вимірювання масштабів неформального сектора економіки.
Оскільки для неформального сектора, як частини сектора домашніх господарств,
характерна відсутність формалізованого обліку, а зайнятість у ньому часто не
реєструється, поточний облік статистичних, податкових, соціальних установ не
може надати повних (а коли відсутність реєстрації розглядається як ознака
неформального сектора, то не містить зовсім) даних стосовно зайнятості в
неформальному секторі.
Переписи підприємств, як правило, обмежуються охопленням виробничих одиниць
однієї або кількох галузей, найчастіше – промисловості, торгівлі і сфери
послуг. Так, у Беніні та Маврикії періодично здійснюються переписи підприємств
торгівлі, під час яких в окрему групу виділяються підприємства, де зайнято
менше 10 чоловік або які не мають постійного місцезнаходження. В Росії з 1994
року проводяться переписи підприємств роздрібної торгівлі та громадського
харчування і окремо - переписи підприємств оптової торгівлі, за даними яких
створений регістр підприємств галузі. Підприємства групуються за обсягами
товарообігу, чисельністю працівників, формами власності та спеціалізацією
[106]. В Україні поки що переписи підприємств не впроваджені.
Вибіркові обстеження підприємств більш поширені і частіше використовуються для
досліджень неформального сектора. При цьому в різних країнах застосовуються
абсолютно різні робочі поняття і критерії. В Тунісі, Домініканській Республіці,
Індонезії виокремлюються мікропідприємства за критерієм чисельності працюючих.
У Кенії і Бангладеш неформальний сектор визначається по місцю виконання робіт
(у домашньому господарстві, на ринках, вулицях тощо або без постійного місця),
а в Мавританії, Марокко головним критерієм вважається відсутність
формалізованого обліку. У Казахстані в 1994 та 1995 роках проводились вибіркові
обстеження підприємств, предметом яких була тіньова діяльність - економічна
діяльність без реєстрації офіційною статистикою у сільському господарстві,
промисловості, будівництві, торгівлі і транспорті.
В Україні з 1994 року проводяться вибіркові обстеження політики гнучкості праці
на промислових підприємствах, впроваджуються обстеження витрат на робочу силу
та структури заробітної плати. Але принципи побудови вибіркової сукупності
підприємств - через державний регістр підприємств або за адресними даними
підприємств, що звітують державним органам статистики, - виключають можливість
спостереження неформального сектора.
Оскільки діяльність підприємств неформального сектора може відбуватись в межах
самого домашнього господарства, досягти повноти їхнього обліку в рамках
переписів чи вибіркових обстежень підприємств просто неможливо.
Переписи населення. Внаслідок високої вартості і трудомісткості проведення
переписів додавати до переписних листів запитання, спрямовані на визначення
- Київ+380960830922