Організація управління підприємством на основі комерційної концесії

РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ НА ОСНОВІ КОМЕРЦІЙНОЇ КОНЦЕСІЇ
2.1. Особливості побудови дивізіональних структур управління діяльністю
операторів у сфері телекомунікацій
Практика діяльності великих та складних організацій доводить наявність великих
труднощів у процесі пристосування їх до зміни зовнішнього та внутрішнього
середовища. Адаптація до нових умов неможлива в межах традиційних
організаційних рішень, без визначення напрямів перетворень організаційних форм
та систем, без впровадження організаційних заходів, які, з одного боку, не
перешкоджали б стратегічному розвитку підприємства, а з іншого – забезпечували
стабільність діяльності в нових умовах.
Найбільш інерційним елементом управління підприємством є організаційна
структура управління (ОСУ), яка має відображати прийнятний порядок організації
управління, досягнутий протягом певного відрізку часу. Практика функціонування
підприємств та організацій розвинених країн довела правильність висновків про
поступовий перехід від традиційних функціональних і лінійно-функціональних
структур управління до ОСУ з підрозділами різних типів та різного ступеня
автономності [42, 111].
У великих виробничих системах з метою підвищення керованості доцільно
застосовувати дивізіональну структура управління. За рахунок делегування
повноважень вона дає змогу створити децентралізовані ланки, розділені, у
випадку застосування комерційної концесії, за географічною ознакою. В окремих
випадках в одній ОСУ можуть поєднуватись дивізіони різних типів, які з часом
здатні сформувати власні апарати управління, які представляють собою
підрозділи, різні за типом ОСУ, ступенем розвитку та чисельністю.
Типовим прикладом дивізіональної структури управління є організаційна структура
ВАТ „Укртелеком” (рис. 2.1).
Рис. 2.1 Організаційна структура управління ВАТ „Укртелеком” [138]
Після проголошення незалежності України в серпні місяці 1991 року мережа
електрозв'язку колишнього СРСР на території України повністю перейшла під
юрисдикцію Міністерства зв'язку України. Підгалузь електрозв'язку в Україні, як
і в усьому колишньому СРСР, значно відставала від розвинених країн як за рівнем
технологій, так і за рівнем забезпечення попиту на послуги зв'язку.
Магістральні лінії зв'язку були майже всі аналоговими, винятково на металевому
кабелі. Телекомунікаційне обладнання було застарілим та відставало від
актуального стану техніки на кілька десятків років. За основними показниками
розвитку зв'язку Україна посідала шосте місце серед республік колишнього СРСР.
В 1991 році загальна кількість номерів телефонів становила 7630 тис., що
складало 14,6 номера на 100 мешканців (на даний час кількість телефонів на 100
мешканців України складає 19,8).
В 1993 році було розроблену Концепцію розвитку телекомунікацій України, на базі
якої Уряд затвердив Комплексну програму створення Єдиної національної системи
зв'язку України. Для більш ефективного управління галуззю зв'язку було
здійснено її реорганізацію. Міністерство зв'язку прийняло радикальне рішення
про розподіл системи зв'язку на дві підгалузі – пошту та електрозв'язок – і
створення на базі державних підприємств зв'язку двох об'єднань: Українського
об'єднання поштового зв'язку „Укрпошта” та Українського об'єднання
електрозв'язку „Укртелеком” (до 1994 року – „Укрелектрозв'язок”), на якого було
покладено функції та повноваження національного оператора електрозв'язку в
Україні.
На час створення об'єднання „Укртелеком” до його складу входили лише сім
підприємств та організацій, а саме: Українське підприємство міжнародного та
міжміського зв'язку та телебачення „Укртек”, „Київський телеграф”, Київська
міська радіотрансляційна мережа, Центр інформаційних технологій, Державний
Інститут по розвідуванню та проектуванню засобів та споруд зв'язку
„Укрзв'язокпроект”, Державний Інститут по проектуванню засобів та споруд
зв'язку „Діпрозв'язок” та „Закарпаттелеком”.
Наступним визначним кроком стало приєднання у січні 1995 року ще 22 обласних,
Кримського республіканського і Севастопольського міського підприємств
електрозв'язку. Наприкінці 1995 року було створене і включене до складу
об'єднання Українське державне підприємство супутникового зв'язку
„Укрзв'язоксупутник”. Останнім до складу Укртелекому увійшов „Дніпротелеком” в
січні 1996 року.
Протягом 1994-97 років Укртелеком став загальновизнаним державним оператором
електрозв'язку на національному та міжнародному рівнях. Проте згодом
накопичились проблеми, які почали стримувати розвиток об'єднання, в складі
якого функціонувало 35 державних підприємств та організації зв'язку на правах
юридичної особи з 738 філіями. Це призвело до того, що в рамках єдиної з
технологічної точки зору компанії розвиток зв'язку в окремих регіонах
відбувався нерівномірно. Гальмуючим фактором стала й недосконалість
організаційної структури Укртелекому, її неадекватність умовам ринкової
економіки.
У зв'язку з цим було прийнято рішення про реорганізацію об'єднання „Укртелеком”
в єдине державне підприємство. На початку 1998 року Кабінет Міністрів України
затвердив Програму реструктуризації Укртелекому, яка передбачала проведення
комплексу організаційно-економічних, фінансових, правових та технічних заходів.
Реструктуризацію було заплановано здійснити в два етапи: І етап – реорганізація
об'єднання державних підприємств електрозв'язку „Укртелеком” у єдине державне
підприємство (1998 рік); ІІ етап – акціонування державного підприємства
електрозв'язку „Укртелеком” (1999-2000 рр.).
У квітні 1998 року об'єднання „Укртелеком” було реоргані