РОЗДІЛ 2
СПРЯМОВАНІСТЬ І НАУКОВІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ПРОГРАМИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ
2.1. Економічні процеси і складові системи управління як сфера її інтересів
Спрямованість програми розвитку системи управління обумовлюється, перш за все,
стратегічними цілями, котрі постають у ключових сферах діяльності. Треба чітко
уявляти склад системи економічних процесів і їх місце у внутрішньовиробничому
розподілі праці, бо специфіка кожної групи процесів, виділених в окрему сферу,
потребує індивідуального підходу до визначення цілей діяльності та проблемних
питань, які в ній виникають. Усі подальші рішення – це усвідомлення принципів
вироблення програми, формування складу проблемних питань і можливих альтернатив
їх вирішення, обґрунтування критеріїв оцінки ефективності варіантів і вибір
переважних рішень – усі вони залежать від того, наскільки системна модель
об'єктів буде адекватною їх природному складу і властивостям з точки зору
завдань дослідження.
Хотілося б одразу наголосити, що ми не ставимо за мету провести спеціальне
дослідження з системного аналізу підприємства, оцінити обґрунтованість поділу
його як цілісної економічної системи на підсистеми й елементи. Вона полягає в
тому, щоб визначити сферу інтересів формування програми, одержавши, таким
чином, початкові, так би мовити, стартові можливості вироблення підходу до її
формування.
Для цього, на наш погляд, цілком достатньо використати плідні результати
дослідників-попередників, які в загальному і цілому розкривають підприємство як
економічну систему з такою мірою деталізації, котра потрібна в нашому випадку.
Тому ми не будемо ретельно аналізувати існуючі підходи та результати лише в
окремих, дійсно необхідних місцях висловимо власні міркування.
2.1.1. Процеси діяльності як сфера виникнення проблемних питань. В економічній
літературі існує три основних підходи до декомпозиції системи підприємства –
ресурсний, процесний та організаційний [105, с. 60].
Є декілька причин, з яких при формуванні програми доцільно віддавати перевагу
процесному підходу до класифікації. Більшість управлінських проблем виникає на
підприємстві у зв'язку з господарськими процесами, які призводять до
використання ресурсів, одержання доходів, створення фінансових результатів.
Вони різноманітні за своїм економічним змістом, і це потребує виділення в їх
складі однорідних сукупностей, стосовно яких існують принципово різні цілі та
засоби їх досягнення, а відтак і проблеми, що мають бути вирішені з метою
розвитку. До того ж, таке переконання ґрунтується на дослідженнях попередників.
В роботах [108, 111, 112] висловлюється думка, що переконує нас у доречності
процесного підходу до декомпозиції підприємства для цілей облікової політики.
Автори звертають увагу на такі факти:
обліковий запис на рахунках є динамічним в усіх без виключення випадках, тобто,
він відображає сам процес в динаміці: зміни в засобах та джерелах - це в
чистому вигляді процес, їхня динаміка, а залишки на рахунках характеризують
названі об'єкти в статиці;
не можна управляти власно ресурсами, які не піддаються управлінню через
нездатність сприйняти управлінські команди; управляти можна лише людьми, а
через них – процесами, це дає змогу автору стверджувати, що саме процеси є
об'єктами управління [112, с. 62].
Класифікація господарських процесів в рамках різних сфер діяльності
підприємства як певних сукупностей має бути першим кроком на шляху вироблення
програми розвитку системи управління.
В навчальній літературі класифікація господарських процесів, по сутності,
зведена до виділення трьох їх видів: постачання, виробництва, збуту [103, с.
260; 106, с. 39; 107, с. 30]. Але такий поділ дає лише саме загальне уявлення
про господарські процеси, достатнє для вивчення цього курсу. У реальному
господарському житті їх перелік значно ширше, а самі процеси набагато
складніші. Саме в рамках процесів відбуваються окремі господарські операції,
які призводять до зміни форм засобів і видів джерел. Отже, в такій класифікації
не розкрито різноманіття господарської діяльності та господарських операцій, що
необхідне для постановки цілей та подальших рішень формування програми.
Більш детально, ніж в навчальній літературі з обліку, класифікації
господарських процесів досліджувались в дисертаціях, статтях та монографіях
різних авторів [104, 105, 107, 108, 109, 110, 111, 112].
Характерним є підхід, при якому в єдину класифікаційну сукупність зведено
ресурси, процеси, витрати та результати [109, с. 101]. Цей підхід ігнорує
важливі для розробки програми характеристики окремих об’єктів, включених в
таку, так би мовити, універсальну класифікацію. Для досягнення поставлених нами
цілей означена класифікація залишається поверхневою, і, як наслідок, є
непридатною для подальшого практичного застосування.
Також існує підхід, який застосовує поєднання класифікаційних ознак: він
об’єднує групування процесів по двох критеріях: по видах (технічна підготовка,
матеріальне забезпечення і т. ін.) і по стадіях (стадія зародження, стадія
здійснення, стадія завершення) [110, с. 21-24]. Такий підхід має обмежене
застосування: для формування програми не варто об’єднувати такі принципово
різні класифікаційні ознаки.
Існують праці, в яких зроблено суттєвий крок до розробки розгорнутої і
всеохоплюючої класифікації процесів на підприємстві. Поставивши за мету
дослідити ресурси, як основний об’єкт зловживань та втрат на підприємстві,
автор підкреслює, що загроза безпеки збереження ресурсів виникає лише у зв’язку
зі здійсненням господарських процесів [111, с. 57]. Саме в цій роботі А.І.
Паламарчук класифікував господарські процеси з таким ступенем дет
- Київ+380960830922