РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Клінічні і рентгенологічні методи
Для встановлення діагнозу обстеженим хворим на хронічні артрози СНЩС нами були
використані: скарги, об'єктивне обстеження: аналіз рухомості нижньої щелепи,
наявність суглобового шуму, пальпація суглобу та жувальних м'язів, стан
прикусу, зміщення середньої лінії, скутість, рентгенологічні дослідження
суглобів за Шюллером.
При встановленні діагнозу користувались класифікацією, запропонованою
П.Г. Сысолятиним, А.А. Ильиным, А.П. Дергилевим (2001) [187].
Всім пацієнтам на хронічний артроз СНЩС проводилось поглиблене вивчення
функціонального стану зубощелепної системи, рентгенологічне обстеження суглобів
за Шюллером, при якому визначали наявність звуження або розширення суглобової
щілини, наявність екзофітів на суглобових поверхнях, деформації головки нижньої
щелепи, сплощення суглобового горбика, остеосклерозу тощо.
Аналіз результату вимірювання суглобової щілини до та після лікування проводили
за методикою за допомогою відповідної схеми.
Рис.2.1. Схема вимірювання ширини суглобової щілини
Контроль обстеження проводився через три, шість та дванадцять місяців після
лікування і включав вище перераховані дослідження. Клініко - лабораторні
динамічні спостереження за хворими проводилися з 2000 по 2004 роки.
З метою попередження рецидивів хронічних артрозів СНЩС до лікування всі
пацієнти обстежувались терапевтом, ЛОР- лікарем.
Обстеження ЛОР-лікаря підтвердило наявність хронічних тонзилітів у 10 (10,8 %)
пацієнтів, хронічних гайморитів - у 6 (6,5 %) пацієнтів, хронічних запалень
середнього вуха — у 3 (3,3 %) пацієнтів. Всім хворим з патологією ЛОР-органів
перед лікуванням артрозів була надана кваліфікована оториноларингологічна
допомога.
Вивчення терапевтичного анамнезу виявило у пацієнтів з хронічними артрозами
СНЩС хронічні гастрити – 2 особи (2,2 %), хронічні холецистити у 5 осіб (5,4
%).
2.2. Методика вивчення суглобової рідини у хворих на артроз СНЩС
Після обробки навколосуглобової поверхні 96 % розчином етанолу проводили
місцеву анестезію 2 % розчином лідокаїну гідрохлориду. Суглобову рідину СНЩС
набирали до лікування із верхньої суглобової щілини, в кількості 0,1 мл за
допомогою одноразового шприца і доводили її об’єм до 1 мл ізотонічним розчином
0,9 % натрію хлориду. Орієнтиром для проведення ін'єкції була ямка, що
утворилась біля задньої поверхні суглобової головки навпроти
верхньо-латеральної ділянки козілка вуха при напіввідкритому роті (рис. 2.2).
За допомогою клініко-лабораторних методів дослідження вивчали колір,
прозорість, в'язкість, муциновий згусток, цитоз, рівень білка.
Рис. 2.2. – Схема. Нижньолатеральний доступ до задньої половини верхньої камери
(1), нижньої камери (2).
2.3. Методи вивчення стану загального імунітету
Імунний стан при хронічних артрозах СНЩС вивчали у 30 хворих (9 чоловіків та 21
жінка).
Контрольну групу імунологічних обстежень склали 30 здорових
донорів-добровольців у віці 26-55 pp.( 10 чоловіків та 20 жінок).
При вивченні імунного стану організму хворих на хронічні артрози СНЩС
користувалися рекомендаціями групи експертів ВООЗ щодо використання найбільш
розповсюджених імунних тестів [188].
Для визначення стану неспецифічних факторів захисту при хронічних артрозах ми
визначали титр комплементу. Титрування комплементу проводили в свіжих
сироватках крові за 100 % гемолізом в першому розведенні. За титр приймали ту
мінімальну кількість досліджуваної сироватки, яка викликала повний гемоліз 0,5
мл сенсибілізованих еритроцитів барана (за методом Л.С. Рєзникової, 1969)
[189].
Використовуючи методи дослідження Т і B-лімфоцитів методом моноклональних
антитіл, визначали кількість СD3+ у верографічному градієнті. Підраховували
відсотки і абсолютні величини СD3+ і СD72+ [190, 135 ].
За стан гуморального імунітету відповідальні лімфоцити СD72+, пов'язані з
наявністю на поверхні B-лімфоцитів рецепторів до С3+ і імуноглобулінів. CD72+
B- лімфоцити і СD3+ -Т-лімфоцити визначали за методом моноклональних антитіл
[190, 191].
Дослідження концентрації основних класів імуноглобулінів у сироватці крові
дозволяє судити про функціональну активність В-лімфоцитів, що синтезують IgM,
IgA, IgG. Концентрацію IgA, IgM, IgG в сироватці крові визначали за допомогою
методу радіальної імунної дифузії за G. Mancini (1965) [192]. Для цього
антиген-імуноглобулін (стандартна сироватка з відомим вмістом імуноглобулінів)
та сироватку крові хворого вносили в агар із попередньо диспергованою в ньому
моно специфічною сироваткою. При взаємодії антиген-антитіло виникають кільця
преципітації, діаметр яких прямо пропорційний кількості антигену. Вміст
імуноглобулінів визначали за допомогою каліброваної кривої. Концентрація
сироваткових імуноглобулінів у здорових людей залежить як від використаних
модифікацій у методиці радіальної імунної дифузії, так і від кількості
моноспецифічних сироваток. При проведенні дослідження ми дотримувались
стандартних умов. Діагностика імунопатології при хронічних артрозах СНЩС має
важливе значення в діагностиці і попередженні рецидивів захворювання.
Згідно з доповіддю наукової групи ВООЗ, 1978, одним із тестів для виявлення
аутоімунізації є визначення антигену - неспецифічних циркулюючих імунних
комплексів (ЦІК) в сироватці крові [191, 193]. В даній роботі ЦІК в сироватці
крові визначали за методом V. Nashkova (1979) [194]. Метод селективної
преципітації в 3,75 % поліетиленглюколі (ПЕГ-6000) є стандартним. Модифікація
даного методу полягає в тому, що концентрацію ЦІК визначали на спектрофотометрі
СФ-46 при довжині хвилі 450 нм. Отр
- Київ+380960830922