РОЗДІЛ 2
ОБ'ЄКТИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Об'єктом нашого дослідження були діти з гострими одонтогенними запальними захворюваннями щелепно-лицьової ділянки, що перебували на лікуванні у відділенні дитячої хірургічної стоматології Харківської обласної дитячої клінічної лікарні №1, яка є клінічною базою кафедри дитячої стоматології, дитячої щелепно-лицьової хірургії та імплантології Харківського державного медичного університету (ректор - д. мед. н., професор В.М. Лісовий).
2.1. Об'єкти та методи клінічних досліджень
Клінічні дослідження базуються на обстеженні та порівняльному аналізі результатів комплексного лікування 100 дітей з гострими одонтогенними запальними захворюваннями щелепно-лицьової ділянки віком від 3 до 17 років. В усіх хворих запальний процес мав одонтогенну етіологію. До груп спостереження були відібрані діти, що не мали супутньої патології. Усі пацієнти надходили в ургентному порядку на стаціонарне лікування до ОДКЛ №1
м. Харкова.
Після госпіталізації хворих до стаціонару встановлювали клінічний діагноз. Для цього були проведені клінічні методи дослідження: опитування (скарги хворого, анамнез хвороби та життя), об'єктивне дослідження (загальний огляд, визначення загального стану, вимірювання температури тіла, дослідження дихальної, серцево-судинної, травної та сечовивідної систем шляхом застосування пальпації, перкусії та аускультації), огляд та пальпація осередку запалення, огляд ротової порожнини. Усім пацієнтам проводились клінічні дослідження крові та сечі. Із допоміжних методів діагностики застосовували рентгенологічне дослідження кісток обличчя та зубів.
Усім хворим в умовах загального знеболювання проводився хірургічний розтин гнійного осередка, промивання його розчинами антисептиків та подальше дренування гумовими випускниками, а також видалення зуба, що став причиною розвитку запалення.
Діти розподілені на 2 групи, що були співставлені за віком, діагнозами та тяжкістю вихідного загального стану. У групах дослідження пацієнти розподілялись так (табл.2.1).
Таблиця 2.1
Характеристика пацієнтів у групах дослідження
ПоказникГрупаДіагнозФлегмона
(n=51)Періостит
(n=49)Вік, рокиКонтрольна11,1?0,88,7?0,7Основна11,5?0,67,5?1,0Стать, абс.(у %)Хлопчики26 (51,0?7,1 %)30 (38,8?7,0 %)Дівчата25 (49,0?7,1 %)19 (61,2?7,0 %)Кількість хворих за діагнозами абс.(у %)Контрольна27 (53,0±9,8 %)29 (59,0±5,3 %)Основна24 (47,0±9,8 %)20 (41,0±5,3 %)
Примітка. n - кількість пацієнтів у групі.
Першу групу хворих (контрольну) склали 56 осіб. Із них 27 (53±9,8 %) - з одонтогенною флегмоною, 29 (59±5,3 %) - з періоститом. Середній вік хворих на одонтогенну флегмону становив 11,1?0,8 років, серед хворих на гнійний періостит - 8,7?0,7 років. Антибактеріальну терапію проводили загальноприйнятими способами: добову дозу антибіотика (цефтріаксон) вводили внутрішньом'язово або внутрішньовенно двічі на добу. Хворі на гострий одонтогенний періостит отримували цефтріаксон у дозі 20-80 мг/кг, метронідазол у дозі 7,5 мг/кг протягом 4-5 діб. У хворих на одонтогенну флегмону до антибактеріальної терапії включали цефтріаксон 20-80 мг/кг, гентаміцин у дозі 5 мг/кг (внутрішньом'язово або внутрішньовенно), метронідазол у дозі 7,5 мг/кг протягом перших трьох діб внутрішньовенно крапельно, потім у пігулках протягом 4 діб. Курс антибактеріальної терапії в контрольній групі склав 6-7 діб при лікуванні періостита та 10-12 діб при лікуванні флегмони.
Другу групу хворих (основну) склали 44 пацієнти. Серед них 24 (47±9,8 %) - з одонтогенною флегмоною, 20 (41±5,3 %) - з періоститом. Середній вік хворих на одонтогенну флегмону становив 11,5?0,6 років, серед хворих на періостит - 7,5?1,0 років. В цій групі добову дозу антибіотика (цефтріаксон), розведену у 100 мл 0,9 % розчину натрію хлориду, вводили одноразово внутрішньовенно крапельно. Після інфузії 1/2 об'єму суміші, коли концентрація антибіотика в кровоносному руслі досягає свого максимума, здійснювали гальванізацію зони запалення, тривалістю 35-40 хвилин. Для проведення гальванізації використовували апарат "Поток - 1", який дозволяє регулювати напругу та силу струму, що утворюється шляхом випрямлення змінного струму освітлювальної ланки. На шкірі розташовували електроди, щоб зона запалення знаходилась у міжелектродному просторі. Щільність струму добирали індивідуально, за суб'єктивними відчуттями пацієнта (легке поколювання під електродами), та встановлювали в межах 0,5-1,0 мА/см2. Електроди розташовували згідно з полярністю антибактеріальних препаратів. Курс лікування складав 3-5 сеансів, що проводились один раз на добу. Хворі на гострий одонтогенний гнійний періостит отримували цефтріаксон у дозі 20-80 мг/кг, метронідазол у дозі 7,5 мг/кг протягом 4-5 діб. У хворих на одонтогенну флегмону до антибактеріальної терапії включали цефтріаксон 20-80 мг/кг, гентаміцин у дозі 5 мг/кг (внутрішньом'язово або внутрішньовенно), метронідазол у дозі 7,5 мг/кг протягом перших трьох діб внутрішньовенно крапельно, потім у пігулках протягом 4 діб. Курс антибактеріальної терапії в основній групі склав 5 діб при лікуванні періоститу та 7-9 діб при лікуванні флегмони.
Усім хворим призначалась десенсибілізуюча, загальнозміцнювальна терапії та фізіотерапевтичні процедури. Проведення знеболювання, дезінтоксикаційної та жарознижувальної терапії визначали за показаннями.
Перебіг захворювання в процесі лікування оцінювали за інтенсивністю болю в осередку запалення, величиною внутрішньоранової температури, об'ємом та характером ранового ексудату, визначенням площі рани, інтенсивністю очищення її від некротичних тканин, строками появи грануляцій та епітелізації рани.
Ступінь інтенсивності больового симптому оцінювали за допомогою візуальної аналогової шкали (ВАШ), що являє собою відрізок прямої лінії довжиною 10 см і розташований горизонтально. Візуальна аналогова шкала є найбільш популярним методом вимір