РОЗДІЛ 2
ОБ’ЄКТ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Робота проводилася на базі гастроентерологічного відділення обласної клінічної
дитячої лікарні (головний лікар Котурбаш Р.Й.).
Згідно з поставленими завданнями, дисертація реалізовувалася в два етапи. На
першому етапі проводився метааналіз документації 110 дітей, які лікувалися з
приводу СФД стаціонарно протягом 1998-2004 років. На другому етапі роботи
проведено детальне обстеження 120 дітей, з них 77, які лікувалися стаціонарно з
приводу СФД та 43 – з приводу хронічного гастродуоденіту. 30 практично здорових
дітей склали групу порівняння.
Таким чином, нами узагальнені дані щодо особливостей клінічної картини та
параклінічних досліджень 230 дітей, з них - 187 хворих на СФД, 43 – хронічний
гастродуоденіт (ХГД).
Хворі на СФД та ХГД діти підлягали комплексному обстеженню: ретельне вивчення
анамнезу з метою виявлення факторів ризику виникнення та перебігу захворювання;
фізикальне обстеження; проведення біохімічних, імунологічних, інструментальних,
психологічних методів дослідження.
Верифікація діагнозу СФД здійснювалася на підставі Римських критеріїв II
[61,95,165,169,138,225,232] постійна чи рецидивуюча диспепсія (біль чи
дискомфорт, локалізований в верхній третині живота по серединній лінії)
протягом останніх 12 місяців тривалістю не менше 12 тижнів (не обов’язково
підряд) наступних проявів; 2) відсутність доказів наявності органічного
захворювання, що підтверджено детальним збором анамнезу, ендоскопічним
дослідженням верхніх відділів шлунково-кишкового тракту і УЗД органів черевної
порожнини; 3) відсутність доказів, що диспепсія полегшується дефекацією чи
пов’язана зі зміною частоти чи форми стільця.
Для виключення органічних змін в шлунку і дванадцятипалій кишці проводилася
ФЕГДС дитячим ендоскопом GIF-K20 фірми „Olimpus” (Японія). ФЕГДС здійснювалася
зранку, натще або не раніше 6-8 годин після приймання їжі в положенні пацієнта
„на лівому боці”.
Вивчення слизової оболонки шлунка проводилось з орієнтацією на три головні
пункти: кардіальний, фундальний та антральний відділи шлунка. Послідовно
оглядали малу кривизну, передню і задню стінки субкардіального відділу, велику
кривизну, дно шлунка, пілорус, цибулину дванадцятипалої кишки.
Доведено, що серед патофізіологічних факторів СФД виділяють порушення моторики
шлунка [25,132,193]. Найбільш перспективним і доступним в дитячій клініці є
метод визначення моторної функції верхнього відділу шлунково-кишкового тракту
за допомогою ультразвукового дослідження (УЗД) [38].
У своїй роботі ми використовували ультразвуковий метод, який застосовується для
визначення моторики шлунка в Інституті ПАГ АМН України [11]. Дослідження
проводили на базі відділення функціональної діагностики ДОДКЛ (зав. відділенням
Дзюбинський Я.С.). В якості ехографічного контрасту використовувалася
дистильована вода, а роль маркера виконували желатинові капсули, заповнені 0,5
г сульфату барію. Дослідження починали натще, потім дитина випивала
дистильовану воду, яка забезпечувала акустичне контрастування шлунка, що
дозволяло визначити його розміщення, і давало можливість ехографічно
візуалізувати усі основні відділи та стінки шлунка на всьому протязі. Для
оцінки евакуаторної функції шлунка дитина приймала 4 заповнені сульфатом барію
капсули. За часом пересування капсул із порожнини шлунка в порожнину 12-палої
кишки оцінювали евакуаторну функцію шлунка, виконуючи повторні ехографічні
дослідження з інтервалом 15 хв. У здорових дітей час евакуації капсул складав
90±15 хв. Згідно з цією нормою, гіперкінетичним вважається варіант, при якому
швидкість евакуації капсул з шлунка в порожнину дванадцятипалої кишки становить
< 90±15 хв., а гіпокінетичним - >90±15 хв.
Впровадження в діагностику захворювань травного тракту нових комп’ютерних
технологій дозволяє розширити уяву про процеси кислотоутворення, які
відбуваються в шлунку. Це стосується, зокрема, комп'ютерної
внутрішньопорожнинної рН-метрії. Метод, запропонований Чернобровим В.М. [35]
дозволяє не лише констатувати рівень секреції в різних відділах шлунка, але й
використати його для оцінки ефективності індивідуального лікування пацієнтів,
раціонального дозування препаратів, чутливості до фармакологічних середників.
Методика передбачає проведення рН-метрії „в часі”. У дорослих є можливість
провести цілодобову рН-метрію, а у дітей метод має деякі обмеження, пов’язані з
віком, і тому ми провели рН-метрію “в часі”, користуючись цією методикою, але
протягом 3-4 годин. Дослідження проводилося в ендоскопічному кабінеті вранці
натще, через 12-14 годин після попередньої легкої вечері. За 24 години до
дослідження пропонувалося відмінити прийом ліків, особливо блокаторів
Н2-рецепторів (фамотидин), М- та М1 холінолітиків (атропін, гастроцепін),
міотропних спазмолітиків (галідор, но-шпа, діцител), антацидів (альмагель-нео,
фосфалюгель), а за 3-4 год. – пиття рідини.
Проводили калібровку в буферних розчинах, виготовлених з стандарт-титрів, які
мають фіксоване значення рН: 1,0; 1,68; 4,01; 6,86. Перед початком рН-метрії „в
часі” обов’язковим є проведення базальної рН-метрії для визначення
функціонального максимуму кислотоутворення. Зондування пацієнтів через рот чи
ніс за допомогою рН-мікрозондів не викликає великих незручностей, вони є
звичайно мінімальними. Це методика, за якої електрод рН-мікрозонду може бути
розташований на певному рівні шлунка для вимірювання рН „в часі”. рН-метрія дає
уяву про кислотність, евакуаторну активність, дозволяє проводити фармакотести,
визначення індивідуальної чутливості до препаратів і їх дозування, приймання
ліків під час процедури. Техніка і методика пере
- Київ+380960830922