РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Загальна характеристика хворих
У травматологічних відділеннях Тернопільської міської клінічної лікарні
швидкої допомоги (ТМКЛШД) та Тернопільської обласної лікарні (ТОКЛ), які є
клінічними базами кафедри травматології та ортопедії Тернопільської державної
медичної академії за період з 1995 по 2000 роки знаходились на стаціонарному
лікуванні та були прооперовані 397 хворих з переломами кісточок гомілки. З них
для контрольного обстеження з'явився 301 пацієнт.
Вік хворих коливався від 15 до 75 років (рис. 2.1). Найбільша кількість
переломів спостерігалась у вікових групах 30 – 39 рр., 40 – 49 рр., 50 – 59
рр., дещо меншою вона була у групах 20 – 29 рр. та 60 – 69 рр. Отже переломи
кісточок найчастіше зустрічаються у працездатному віці, що спричиняє великі
економічні втрати для суспільства.
Рис. 2.1. Кількісний розподіл пацієнтів в залежності від віку та статі
Розподіл хворих за статтю приблизно однаковий: чоловіків - 155, що складає
51,1%, жінок – 146 (48,9 % ). Виявилось, що до 40 років переломи кісточок
частіше зустрічаються у чоловіків, а після 40 років – у жінок (див. рис. 2.1).
Частота переломів заднього краю великогомілкової кістки у жінок більше ніж в
чоловіків.
Кісточки правої гомілки пошкоджувались в 172 випадках (57,3 %), лівої - в 122
(42,7 %), оскільки у повсякденному житті основне навантаження припадає на праву
нижню кінцівку.
289 пацієнтів (96 %) отримали закриті травми, та у 12 (4 %) пошкодження були
відкритими.
Переважна більшість переломів виникла внаслідок непрямої травми – 282 випадки
(93,7 %), та лише 19 переломів (6,3 %) спричинила пряма травма. Серед всіх
травм на першому місці за частотою була вулична травма – 202 випадки (67,3 %).
Переломи кісточок відносять до сезонних травм, тому їх найбільша кількість
спостерігалась у зимовий та осінній періоди, тобто тоді, коли несприятливі
природні умови збільшують ризик ушкоджень опорно-рухового апарату.
В своєї роботі ми проводили аналіз лікування тільки тих хворих, які мали
нестабільні пошкодження кісточок гомілки через що лікувались оперативно. Згідно
з класифікацією АО, всі пошкодження, які зустрічались у наших пацієнтів були
розподілені на типи А, В, С, та інші. До "інших" увійшли пошкодження, які не
передбачені згаданою класифікацією, але потребують оперативного лікування,
оскільки є нестабільними (переломи медіальної кісточки та розриви ДМГС).
Кількісний розподіл хворих в залежності від типу пошкодження представлений на
рис. 2.2.
Рис 2.2. Кількісний розподіл хворих в залежності від типу пошкодження
Виявилось, що переважну більшість серед всіх пошкоджень складають переломи типу
В. На другому місці за ними – не класифіковані пошкодження, які відносяться до
"інших". Кількість переломів типу А та С приблизно однакова, але переважають
переломи типу А.
Оперативне лікування хворих проводилось в терміни від 1 доби після отримання
травми до 10 доби і залежало від ряду факторів (стану шкірних покровів,
набряку, вторинного зміщення уламків при спробах консервативного лікування).
В залежності від методик оперативного лікування, всіх хворих розподілили на дві
групи. 1 група – 152 хворих – пацієнти, якім проводили ТО - відкрита репозиція,
металоостеосинтез (МОС) гвинтами, пластинами, 8-подібним серкляжем за Вебером.
2 група – 149 хворих – оперативне лікування за принципами МО - проводилась
закрита (при переломах медіальної кісточки з інтерпозицією дельтоподібної
зв'язки – відкрита) репозиція уламків та транскутанний остеосинтез шпицями
Кіршнера, а також компресуючими апаратами та апаратами зустрічно–бокової
компресії (ЗБК) Єдинака.
У кожній групі хворих розділили на підгрупи згідно з класифікацією АО:
підсиндесмозне пошкодження (тип А: А1, А2, А3), черезсиндесмозне пошкодження
(тип В: В1, В2, В3), надсиндесмозне пошкодження (тип С: С1, С2, С3) та виділили
в окремі підгрупи ізольовані переломи медіальної кісточки зі зміщенням уламків
(МК), розриви дистального міжгомілкового синдесмозу (Д).
МОС в 1 групі проводився в 1-2, або 7-10 дні після травми, що пов'язано з
вищезгаданими факторами. Оперативне лікування в 2 групі проводилось переважно в
1-2 день після отримання травми, оскільки варіабельність проведення фіксаторів
(шпиць) дозволяла уникати проблемних ділянок шкіри. Остеосинтез в обох групах
відбувався під загальною або спиномозковою анестезією. Розподіл фіксаторів. які
застосовували при ТО та МО у різних підгрупах представлений в табл. 2.1 та
2.2.
При ТО для фіксації уламків та гомілкових кісток (у випадках розриву ДМГС) в
різних підгрупах переважно використовували гвинти (табл. 2.1). При МО
найчастіше використовували шпиці Кіршнера та апарати ЗБК Єдинака (табл. 2.2).
Таблиця 2.1.
Кількісний розподіл фіксаторів, що використовували при традиційному
остеосинтезі в залежності від типу пошкодження
Фіксатори
Вид перелому
А1
А2
А3
В1
В2
В3
С1
С2
С3
МК
всьо
го
абс
абс
абс
абс
абс
абс
абс
абс
абс
абс
абс
абс
Гвинти для синтезу кісточок
0,7
12
7,9
3,3
1,3
1,3
4,6
15
9,9
44
28,9
Гвинти для синтезу ДМГС
13
8,5
5,3
21
13,8
8-под.серкляж для синтезу кісточок
3,3
0,7
4,6
13
8,6
Пластина з гвинтами для синтезу ДМГС
2,6
2,6
Гвинти для синтезу кісточок та ДМГС
24
15,8
10
6,6
3,9
0,7
41
27,0
Гвинти для синтезу кісточок та пластина для ДМГС
3,3
5,3
1.3
3,9
2