РОЗДІЛ 2
Ставлення української інтелігенції до проблеми освіченості
народу як загальноєвропейського явища
2.1. Проблема неписьменності українського народу в загальноєвропейському
контексті націотворення
Кожна історична епоха, кожне суспільство характеризуються певним ступенем
розвитку освіти. В свою чергу, освіта була і залишається тією сферою, де зміни
відбуваються найдовше, але вплив сутнісного наповнення визначає сферу
цінностей, духовності, свідомості і моралі як запоруки майбутнього розвитку
нації. З другої половини ХІХ ст., після “весни народів” націоналізм став
загальносвітовою тенденцією, і Україна у цьому відношенні не була винятком
[264, с. 296]. Процес українського національного відродження і був саме
творенням нації.
На початку ХХ ст. досить активно відбувався процес становлення модерних націй.
Це, в свою чергу, поставило вимогу перед багатьма європейськими народами
працювати у напрямі вирішення проблеми освіченості народу, формування
національної освіти й впровадження широкої мережі освітніх закладів. Увесь
загальний процес модерного націотворення означав шлях перетворення “аграрного,
малограмотного і маломобільного суспільства на індустріальне, освічене і
мобільне, з широкими політичними правами та економічною свободою для всіх його
членів, а не лише для верхівки” [256, с. 14].
Складність і багатогранність процесу формування модерної нації дає нам підстави
розглянути окремий, освітній аспект процесу націотворення у всій його повноті.
Певні закономірності й особливості національних процесів у країнах Європи,
особливо у Центральній і Східній Європі, є підставами, щоб розглядати сторінки
української історії у руслі загальноєвропейських процесів націотворення.
Проблема ліквідації неписьменності народу була не суто українською освітньою
проблемою. Самоутвердження і становлення кожної європейської нації неодмінно
означало вирішення проблеми освіченості народу. Потрібно мати на увазі, що
розв’язання проблеми неписьменності і глибинне пізнання освітнього процесу з
історичної, націотворчої точки зору розкриває духовний зміст націобудівництва.
Якість і сутність розв’язання цього питання значною мірою впливає на майбутнє
кожної нації, оскільки зростання національної самосвідомості безпосередньо
залежало від розвитку освітньої сфери, її змістовного наповнення.
Неосвіченість широких народних мас становила перешкоду економічному розвитку,
оскільки промисловий розвиток держави потребував освічених працівників.
Зокрема, Ф. Ліст вважав, що освіта, наука, культура є найвигіднішими і
найперспективнішими для капіталовкладень і що держава, яка прагне подолати
економічну й політичну відсталість, повинна дбати про ці сфери, іноді навіть
нехтуючи інтересами частини суспільства [325, с. 12].
Окрім того, неосвіченість гальмувала процес формування національної
ідентичності, тобто усвідомлення особами своєї належності до певної спільноти,
що має власну державу або ж прагне здобути її у разі відсутності такої. Адже
нація – це явище суб’єктивне, це колектив людей, що хочуть бути державою, при
цьому існування нації спирається на свідому волю її членів [282, с. 12, 13].
Розгортання процесів націотворення, боротьба нації за державність стали
визначальними для історії Європи у ХХ столітті.
Ліквідація неписьменності народу була одним із кроків на шляху наближення ідей
інтелектуальної еліти до населення та формування масової національної
ідентичності, оскільки становлення модерної нації характеризується масовим
характером і участю широких верств населення у політиці і демократії [264, с.
274].
Напередодні Першої світової війни стан освіченості населення у країнах Європи
за статистичними даними Гібнера, які він подає через кількість анальфабетів,
тобто неписьменних, на 1000 рекрутів, виглядав так [198, с. 7]:
Таблиця 2.1.
Кількість неписьменних рекрутів у європейських країнах
Держава
Рік
Кількість неписьменних на 1000 рекрутів
Бельгія
1906
98,0
Данія
1897
2,0
Німеччина
1906
0,2
Франція
1904
35,0
Греція
приблизно 300
Італія
1905
306,0
Нідерланди
1906
18,0
Австрія
1894
238,0
Угорщина
1890
281,0
Румунія
1904
690,0
Росія
1894
617,0
Фінляндія
1899
49,0
Сербія
1906
521,0
Швейцарія
1905
5,0
Швеція
1904
5,9
Великобританія та Ірландія
1903
10,0
Якщо взяти до уваги те, що наведені вище дані про кількість неписьменних
стосуються тільки чоловічого населення країн Європи, то можемо припустити, що
загалом рівень неграмотності був значно вищим.
Українці на той час проживали у державах із найвищим відсотком неписьменності,
тобто в Росії, що після Румунії займала друге місце серед європейських держав
із найбільшою кількістю неписьменного населення. Високим був відсоток
неписьменних і в Австрії, під владою якої тоді перебувала Галичина.
Згідно із даними статистики, в підросійській Україні неписьменних на 100
новобранців (рекрутів) виглядала наступним чином: на Поділлі – 86, на Київщині
– 83, на Волині – 82, на Харківщині – 79, на Полтавщині – 77, на Чернігівщині –
75, на Катеринославщині – 74, на Херсонщині – 70 [198, с. 10]. Тобто, показники
неписьменності українського народу були вищі, ніж в інших європейських
народів.
Загалом проблема ліквідації неписьменності більшою чи меншою мірою стосувалася
практично кожного європейського народу. Відповідно в країнах Центральної і
Східної Європи (слов’янські і балканські країни) рівень неписьменності був
одним із найвищих. Окрім того, події Першої світової війни значною мірою
вплинули на зміну політичної карти Європи, а отже, національно-визвольні рухи в
цих країнах вплинули і на державницький розвиток. При цьому вирішення
освітнього питання
- Київ+380960830922