Розділ 2
Фінансово-економічний механізм добровільного медичного страхування
2.1 Нормативно-правові та організаційно-методологічні засади добровільного
медичного страхування в Україні
У практичній діяльності страхові відносини набувають юридичної форми у
відповідності до чинних правових норм. Досі в Україні не створені мінімально
необхідні умови для реалізації медичного страхування. Правовий характер
взаємовідносин в ДМС ґрунтується на договірних і деліктних засадах. В рамках
деліктного права ДМС в Україні регулюється Законом „Про страхування”, а також
розділом ІІ, гл. 52-53 Цивільного кодексу України.
В рамках договірних зобов’язань відносини між суб’єктами ДМС визначають два
основних договори:
договір ДМС, який укладається між страховиком і страхувальником;
договір на надання лікувально-профілактичної допомоги застрахованим, який
укладається між страховиком і медичним закладом.
У сучасних умовах система охорони здоров’я в Україні майже повністю знаходиться
на бюджетному фінансуванні, а можливості залучення позабюджетних джерел
обмежені існуючою законодавчою базою.
У 1998 році Конституційний суд України скасував постанову Кабінету Міністрів
України про платні послуги і часткову компенсацію в державних і комунальних
закладах охорони здоров’я, а в 2002 році підтвердив визнання неконституційними
дії закладів охорони здоров’я по залученню благодійних пожертв у будь-яких
формах і прийняв рішення такого характеру:
1. Медична допомога надається усім громадянам незалежно від її обсягу без
попереднього, поточного або послідуючого розрахунку.
2. Позабюджетні джерела визначаються законодавчо.
Склалася ситуація, коли у галузі відсутні можливості використовувати переваги
ринкової економіки, але при цьому вона відчуває на собі всі проблеми ринкових
відносин.
Положення, задекларовані ст. 49 Конституції України, про безоплатність медичної
допомоги, що надається в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, і
заборона на скорочення існуючої мережі медичних установ є визначальним у
державній політиці з охорони суспільного здоров’я. Саме ці положення створюють
непереборні перешкоди на шляху реформування галузі. У цих умовах не
забезпечується відповідність між зобов’язаннями і гарантіями держави з охорони
здоров’я та її фінансовими можливостями.
На сьогодні залишається не визначеним, згідно з Законом України „Основи
законодавства України про охорону здоров’я”, гарантований обсяг медичної
допомоги та адекватне фінансування в розрахунку на одного жителя. У результаті
цього, галузь охорони здоров’я може безоплатно надавати пацієнтам лише життєво
необхідні види допомоги, але оскільки вони є найбільш затратними, в дійсності
безкоштовними виявляються не більше 30% екстреної і невідкладної допомоги.
Діюча в Україні законодавча база дозволяє здійснювати фінансування витрат на
охорону здоров’я за рахунок коштів добровільного медичного страхування, але
разом з тим відсутня чітка законодавча процедура його здійснення, визначення
правового статусу і взаємовідносин його суб’єктів, порядку залучення і
витрачання коштів ДМС, технології надання медичних послуг в цій системі [145].
За умов, що склалися, об’єктивно виникла потреба у створенні єдиних,
законодавчо окреслених правил взаємовідносин у сфері надання медичних послуг за
рахунок коштів ДМС. Створення системи ДМС не може бути здійснене без розвинутої
нормативно-правової бази. Досліджуючи правові норми медичного страхування, слід
пам’ятати, що ключовим правовим актом у цій сфері є Конституція України.
Головна проблема відносин у сфері надання медичних послуг полягає у ст. 49
Конституції України, яка гарантує надання медичної допомоги безоплатно [95].
Конституційне право громадян на охорону здоров’я може бути реальним, а не лише
задекларованим, тільки за умови створення економічних, управлінських і правових
механізмів забезпечення цього права. Існування вищенаведеної статті заперечує
дію об’єктивних економічних законів у сфері охорони здоров’я і, відповідно, не
дає можливості для цивілізованого розвитку і реформування медицини. Таке
формулювання перешкоджає розвитку страхової медицини та медичного страхування.
Саме це, на наш погляд, є основною причиною неприйняття закону про соціальне
медичне страхування, оскільки більшість положень запропонованих законопроектів
про медичне страхування, які розглядалися у Верховній Раді, вступають у
протиріччя з Конституцією.
Конституція декларує право громадян на безоплатну і доступну медичну допомогу
в державних і комунальних лікувальних закладах (ст. 49). Цією статтею
передбачається і право громадян на медичне страхування. Механізм ДМС дозволяє
реалізувати обидва ці конституційні права. По-перше, страхувальники
(застраховані) не платять за медичну допомогу в момент її отримання, а
солідарно своїми внесками накопичують фінансові кошти на рахунку страховика.
Лікувальні заклади отримують плату за надані додаткові медичні послуги, які не
фінансуються бюджетом, не від громадян, а від третьої особи – страхової
компанії. А по-друге, застраховані (страхувальники) реалізують своє право на
страхування на випадок хвороби.
Ст. 18 Основ законодавства України про охорону здоров’я передбачається
фінансування охорони здоров’я за рахунок державного і місцевого бюджетів,
фондів медичного страхування, благодійних фондів та інших джерел, не
заборонених законодавством. Кошти страховика є солідарно накопиченим фондом
медичного страхування застрахованих.
Указом Президента України №1313/2000 „Про концепцію розвитку охорони здоров’я
населення України” передбачено створення двох секторів медичної допомоги:
сектора загальнодоступної медичн
- Київ+380960830922