РОЗДІЛ 2. Захист прав неповнолітнього обвинуваченого на досудовому слідстві
2.1. Порядок пред’явлення обвинувачення неповнолітньому. Допит неповнолітнього
обвинуваченого
2.2. Проведення інших слідчих дій на досудовому розслідуванні за участю
неповнолітнього обвинуваченого
2.3. Захист інтересів неповнолітнього обвинуваченого під час розгляду судом
подання органів досудового слідства про взяття його під варту, про продовження
строків тримання обвинуваченого під вартою
2.4. Оголошення слідчим неповнолітньому обвинуваченому про закінчення
досудового слідства і пред’явлення йому для ознайомлення матеріалів справи
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
12
33
63
73
85
123
136
154
164
170
189
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Розбудова правової держави передбачає реальне
забезпечення прав людини і громадянина. Людина, її життя і здоров’я, честь і
гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною
цінністю. Тому одним із важливих завдань утвердження в Україні правової держави
є сучасна судова реформа, яка повинна базуватися на принципах і нормах
міжнародного і європейського права у галузі судочинства.
Право кожної людини при визначенні її громадянських прав та обов’язків або при
висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення на справедливий і
відкритий захист справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім
судом, створеним відповідно до закону (п.1 ст. 6), визначено у Конвенції про
захист прав людини та основних свобод (1950) [72], яку Україна ратифікувала 17
липня 1997 р. При виконанні зобов’язань за міжнародним договором слід
враховувати тлумачення Європейського суду з прав людини.
Входження України у світове співтовариство вимагає узгодження національного
законодавства та правозастосовчої практики з вимогами міжнародно-правових
актів, особливо у сфері забезпечення основних прав людини. Приєднання України
до Конвенції про права дитини зумовило внесення якісних змін до національного
законодавства щодо охорони прав неповнолітніх, передбачення нових гарантій їх
належного розвитку, особливо у сфері кримінально-процесуальної діяльності.
Стандарти здійснення судочинства, і зокрема захисту прав дитини, містяться і в
інших міжнародно-правових документах, насамперед Мінімальних стандартних
правилах ООН, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх (1985)
[138].
Завданням кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів
фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне
розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування
закону, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності, і
жоден невинний не був покараний. Але аналіз правозастосовчої практики свідчить
про те, що в практичній діяльності правоохоронних органів і в юридичній науці
невиправдано мало уваги приділяється захисту прав неповнолітнього
обвинуваченого.
Однією з гарантій охорони неповнолітніх є забезпечення їм права на захист у
кримінальному судочинстві, і зокрема права на кваліфіковану правову допомогу з
боку захисника. Ефективність інституту захисту значною мірою визначається
якістю правових норм, які регулюють механізм забезпечення права на захист у
кримінальному процесі і діяльність захисника. Проте мають місце деякі недоліки
у правовому регулюванні захисту в кримінальному судочинстві у справах
неповнолітніх, і зокрема у забезпеченні можливості реалізації процесуальних
прав захисника, його допуску до справи тощо.
Останнім часом втричі зросла кількість протиправних дій, вчинених
неповнолітніми. Особливо небезпечним є те, що спостерігається тенденція
зростання кількості злочинів, вчинених особами до 18 років. Але, на жаль,
відзначається відсутність чітко визначеного правового статусу та механізму
реалізації наданих їм прав у кримінально-процесуальному законодавстві.
З огляду на це актуальною є проблема захисту прав неповнолітніх обвинувачених.
Вона вимагає осмислення і вироблення механізмів адаптації принципів і норм
національного законодавства до міжнародного і європейського законодавства у
даній сфері, наукового узагальнення практики застосування чинного
кримінально-процесуального законодавства України при розслідуванні кримінальних
справ, порушених щодо неповнолітніх.
У наукових працях (зокрема, М.С.Строговича [174, 175, 176, 177], Г.П.Саркісянца
[162], О.Л.Ципкіна [203], Ю.І.Стецовського [172, 173] та ін.) з питань
забезпечення неповнолітнім права на захист розглядалися переважно загальні
проблеми участі захисника на досудовому слідстві. Деякі аспекти захисту у
справах неповнолітніх досліджували у дисертаційних роботах В.В.Леоненко [90],
А.В.Титаренко [188], Г.О.Омельченко [123], А.Б.Романюк 158], А.Є.Голуб’єв та
ін.
Значний внесок у розробку питань забезпечення обвинуваченому права на захист
внесли такі вчені і практики, як Г.З.Анашкін, Л.О.Богословська, П.Д.Біленчук
[13], В.Д.Бринцев, Л.В.Головко, І.І.Дудоров, А.Я.Дубинський [45], А.І.
Жулинський, А.В.Іщенко, А.Ф.Коні [73], М.В.Костицький [79], Л.Д.Кокорєв,
М.Й.Коржанський [75], В.С.Кузьмічов, О.М.Ларін [87, 88, 89], В.К.Лисиченко,
Г.М.Омельяненко [124], Д.П.Письменний [94], М.І.Сірий [166], Н.В.Сібільова,
С.М.Стахівський, Л.Д.Удалова [194, 195], Б.А.Філімонов, Ю.В.Хоматов,
М.Т.Чверткін, М.О.Чельцов, В.С.Шадрін та інші.
Важливе значення для розробки розглянутих у дисертації проблем мають
фундаментальні праці В.Д.Адаменка [1, 2], П.Д.Біленчука [13], В.М.Бурдіна,
М.В.Джиги [40, 41], Я.П.Зейкана [54
- Київ+380960830922